93. Українські землі в роки Другої світової війни: нові оцінки.
2 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. На Україну була націлена група армій «Південь» Їй протистояли Південно-Західний та Південний . З перших же днів війни радянські війська зазнавали нищівних поразок через цілу низку причин. Головна з них полягала в тому, Й. Сталін сам намагався завдати удару по Німеччині, але Гітлер його свідомо чи несвідомо випередив. Другою причиною поразки було те, що у військах панувала сувора система жорсткої централізації, управління і підкорення, що породжувало схильність до шаблонів і застарілих схем у веденні бойових дій і призводило до безініціативності командирів. Радянська армія мала безумовну перевагу над німцями не тільки в чисельності особистого складу та бойової техніки, айв її якості, але рівень відповідальності за її функціонування, вміння використовувати її в бою були на низькому рівні. Це спричинило в перші тижні війни випадки переходу зі зброєю в руках бійців Червоної армії на бік ворога.Усі ці причини далися взнаки вже в перші дні війни. Так, наприклад, 24 — 30 червня на Західній Україні в районі Броди—Дубно—Луцьк відбулася найбільша за масштабами танкова битва, де перша німецька танкова група чисельністю в 600 танків розгромила танкові корпуси Південно-Західного фронту, знищивши або захопивши 2648 радянських машин. Ці події визначили перебіг подальших подій. Радянські війська у липні-серпні були оточені в районі Умані, де в полон потрапило кілька десятків тисяч бійців. До середини серпня німці захопили Західну Україну і значну частину Правобережжя. 17 липня опинилися на ближніх підступах до Києва, оборона якого тривала понад два місяці. На півдні була оточена Одеса. Поразка німецьких військ під Москвою переросла у контрнаступ радянської армії на всіх стратегічних напрямках узимку 1941/42 рр,планувалось звільнити від німців Крим.
Події показали нереальність цих планів. зазнала невдачі операція зі звільнення Криму. Недооцінка боєздатності ворога призвели до двох катастроф в Україні. Трагічно закінчилася спроба розгрому німців у Криму. 11-та польова армія німців під командуванням генерала Манштейна у травні 1942 р. розгромила війська Кримського фронту, що вдвічі переважали її, і оволоділа Керченським півостровом, захопивши тут 200 тис. полонених. Одночасно поразкою завершилась Харківська операція, розпочата 12 травня 1942 р. Німці захопили щонайменше 240 тис. полонених. 28 червня 1942 р. німці розпочали генеральний наступ на Сталінград і Кавказ, під час якого (22 липня 1942 р.) захопили останній населений пункт на сході України — місто Свердловськ Ворошиловградської області. Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства.
На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (СС), таємна поліція (гестапо). З українців 1944 р. була сформована дивізія військ СС «Галичина», яка брала участь у каральних операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р.З моменту окупації в Україні широко розгорнулась пропаганда з метою нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження.Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. Але завдав українцям таких страждань, такого розмаху терору, у порівнянні з яким радянське минуле уявлялось безхмарним існуванням. На власній землі вони перетворились на людей «третього сорту». Їхнє життя регламентувалось різними наказами і правилами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл.Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Окупанти розпочали жорстокий терор проти мирного населення. Всього в перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. осіб єврейської національності. Загалом за роки окупації в Україні загинуло майже 4 млн. мирних жителів і понад 1,3 млн. військовополонених, які утримувались у таборах, перетворених на фабрики смерті.Нацистський окупаційний режим і його репресивний характер породили рух опору в Україні. У ньому чітко виділились два крила: комуністичне і націоналістичне. Однак поширення його відбулось не одразу. Але в міру того, як набирав сили «новий порядок», встановлений окупантами, ситуація змінювалась. Терористичний німецький режим сам підштовхував українців до опору. Часто базою для створення партизанських загонів ставали радянські військові частини, що опинялися в оточенні, які згуртовували навколо себе місцевих жителів. Радянські партизани активізували свою діяльність 1943 р. У період Курської битви ними була проведена операція «Рейкова війна» — підрив ешелонів і залізничних мостів, що значно ускладнило німцям доставку підкріплень на фронт. Період найбільшого піднесення партизанського руху припав на початок 1944 р., коли радянські партизанські загони почали діяти на Правобережжі і Західній Україні. (вони керувалися з Росії).Інакше відбувалося становлення націоналістичного руху опору. ОУН намагалась зіграти у радянсько-німецькій війні роль третьої сили. Після смерті Є. Коновальця 1938 р. в ОУН відбувся розкол на радикальне крило, очолюване С. Бандерою (ОУН(б)), та помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН(м)). Обидві фракції, хоч і неоднаковою мірою, орієнтувались на фінансову підтримку Німеччини, отримуючи до 1941 р. по 2,5 млн. марок щорічно від німецьких спецслужб.Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН(б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії. ОУН заздалегідь потурбувалася про організацію підпілля. Врешті-решт, коли стало очевидним, що німці не бажають визнавати самостійності України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі.Тривалий час націоналістична опозиція окупаційному режиму не мала у своєму розпорядженні збройних формувань. Перше з'єднання під назвою «Українська повстанська армія» створив у Поліссі представник уряду УНР в еміграції Т. Боровець (псевдонім Бульба), перекинутий на радянську територію 1940 р. Справа партизанського оунівського руху ускладнювалася тим, що певний час він не був єдиний. Переговори з Т. Боровцем про приєднання до ОУН—УПА не вдалися, і його «Поліська Січ» врешті-решт влітку 1943 р. була оунівцями роззброєна. Восени 1943 р. в результаті масової мобілізації молоді ОУН—УПА мала вже 40 тис. бійців, не враховуючи озброєного підпілля. Вона вела боротьбу на два фронти як проти німців, так і проти радянських партизанів. Після перемоги під Сталінградом радянське командування силами Південного, Південно-Західного та Воронезького фронтів почало визволення України від німецьких окупантів. Внаслідок проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбасу і Харків (15 лютого 1943 р.). Німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контрудару з району Краснограда, внаслідок чого вона з великими втратами змушена була залишити Харків (16 березня 1943 р.) і відійти за Сіверський Донець.Новий етап визволення України розпочався влітку 1943 р. після поразки німців у боях під Курськом. Під тиском переважаючих сил радянської армії німці змушені були залишити Харків і відступити з Лівобережної України за Дніпро. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра радянськими військами. 6 листопада був узятий Київ. На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція.Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної і Центральної Європи, переможно закінчивши війну 9 травня 1945 р.Населення звільнених районів радісно вітало радянські війська, оскільки сподівалося на серйозні соціально-політичні зміни. Однак надії не виправдалися. З радянськими військами повертався і сталінський тоталітарний режим, що починався з пошуків «ворогів народу». Підозри у співробітництві з гітлерівцями автоматично падали на всіх, хто перебував на окупованій території, у тому числі на дітей. Вони перетворилися в СРСР на громадян другого сорту.Одним з найбрутальніших заходів радянської влади в останні роки війни були депортації цілих народів, звинувачених у співробітництві з окупантами. Так одразу ж після звільнення Криму за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. були виселені татари (238,5 тис). Така ж участь чекала на грецьке вірменське, а пізніше і болгарське населення Криму. Ще раніше, у 1941 р., з території України у східні райони СРСР були виселені німці, сотні тисяч яких проживали у південних областях України. У Кремлі дебатувалося навіть питання про масову депортацію українців, але через їх багатомільйонну чисельність організувати її було неможливо.Із наближенням до території Західної України радянських військ ОУН—УПА розгорнули проти них збройну боротьбу, спираючись на німецьку підтримку, якою заручились ще у січні. Взимку 1944—1945 рр. тут розгорнулися кровопролитні бої. На хвилі цього співробітництва з німецьких концтаборів були випущені С. Бандера, Я. Стецько і А. Мельник.Починаючи з січня 1944 р., сили УПА стали чинити напади на військові підрозділи Червоної Армії..Боротьба між УПА і радянськими силами відзначалась надзвичайною жорстокістю з обох боків. Дотримуючись переконання «Хай би крові по коліна, якби вільна Україна», оунівці влаштували справжній терор проти осіб, які співробітничали або підозрювались у співробітництві з радянською владою. Не менш, жорстоко діяла й радянська сторона. Щоб підірвати соціальну базу УПА, загонами НКВС переодягненими в форму оунівців вівся терор, здійснювались провокації проти місцевого населення: спалювались населені пункти, використовувалась практика взяття і розстрілу заручників. На початку липня 1945 р. в Галичині діяло 156 груп НКДБ, що, видаючи себе за загони УПА, чинили терор над місцевим населенням.Фактично радянська влада в Західній Україні існувала тільки у великих містах, у селах вдень було двовладдя, а ночами — всевладдя оунівців.