87. Галичина, Буковина і Закарпаття в складі Австрійської (від 1807р. Австро-Угорської імперій).
До Австрійської імперії входили чотири самостійні територіальні угруповання українських земель:Галичина — південно-східна частина колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p.;Буковина, яка згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією 1775 р. увійшла до Австрійської імперії; Закарпаття з ХУП ст. входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно залишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.Габсбурги стали володарями великої частини українських земель площею понад 70 тис. км2, з чисельністю населення понад 2,5 млн, більшість якого (близько 2 млн) становили українці.
Галичина. Австрія дістала Галичину у стані занепаду. Війни, російська окупація довели цей край до зубожіння. Шляхетство втратило свої соціальні позиції через взаємну боротьбу окремих родів, міське населення збідніло одночасно із занепадом торгівлі та промисловості. Селяни знемагали під гнітом кріпацтва. Замість шкіл єзуїтського, василіанського та піарського орденів, де навчання велося латинською і польською мовами, австрійський уряд заснував гімназії з німецькою мовою навчання, пізніше в 1825 р. введено польську мову навчання. У 1774 р. засновані школи трьох типів: однокласні — парафіяльні з українською мовою навчання, три та чотирикласні — з німецькою мовою навчання. У 1774 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами. На трьох факультетах викладали німецькою мовою, на богословському — латинською. У 1787 р. було організовано окремий богословський факультет для українських студентів з українською мовою викладання, цей факультет проіснував до 1809 р.
Значну увагу приділяв австрійський уряд удосконаленню економічних та соціальних відносин. Особисту залежність селян було скасовано. Було проведено реформу судоустрою, завдяки якій селяни дістали більш демократичні права — могли самостійно одружуватись, віддавати дітей до школи, шукати заробітку де завгодно.Революційний рух — так звана "весна народів", який охопив усю Європу, зачепив і Австрію. 23 квітня 1848 р. Фердинанд І видав історичний маніфест, що повністю скасовував панщину в усій Галичині, майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. У1861 р. в Австрії було прийнято нову конституцію. Поступово в Галичині зміцнювались пропольські позиції. Урядовою мовою замість німецької стала польська. Львівський університет перейшов на викладання польською мовою; школи, за невеликим винятком, перейшли під керівництво Польської крайової шкільної ради. Міста були колонізовані, і державні та місцеві органи влади підтримували розвиток польської культури та науки.Придушення російськими військами польського повстання 1863 р. загострило стосунки між українцями та поляками. Позиції москвофілів зміцнювали зовнішні чинники: у 1863 р. російські війська придушили перше польське повстання, а в 1868 р. — друге. У 1865—1866 pp. Австрія у війні з Пруссією зазнала поразки. Підлеглі їй народи одержали широку автономію, а сама Австрія стала "двоєдиною" монархією — АвстроУгорщиною, яку об'єднувала особа монарха.
За перші 10—15 років XX ст. Галичина зробила значний поступ в усіх галузях культурного життя. Головним центром української науки стало Товариство імені Т. Шевченка, яке об'єднувало вчених не лише Галичини, а й інших частин України..
Кінець XIX — початок XX ст. характеризується в Галичині загостренням боротьби з поляками, які були фактичними володарями краю. Прагнення поляків створити власну державу стає реальністю внаслідок конфліктів між Росією та Австрією, інтереси яких перетиналися на Балканах. Особливо вони загострилися під час Балканської війни 1912—1913 pp.
Значних руйнувань Галичині завдала Перша світова війна. В австрійському війську воювало 250 тис. українців. Після брусилівського прориву весною 1916 р. колишня територія Королівства Польського, куди входили галицькі землі, була віддана у повне розпорядження Пруссії. Це створило нове незадоволення українського населення, що спричинило національно-визвольний рух.
Буковина. У1774 р. Австрія, приєднала до себе північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. Ця країна знову стала називатись Буковиною, як у XIV ст. Деякий час влада була військовою.У 1786 р. Буковину було приєднано до Галичини, і так вона перебувала до 1849 p., коли знову стала окремою провінцією. Австрійський уряд провів низку реформ, щоб вивести Буковину із занедбаного стану. У 1781 р. було скасовано кріпацтво і замінено панщиною за договором селян із паном. Австрійський уряд був переконаний, що населення Буковини здебільшого румунське і тому призначав на керівні пости румунів.
Приєднання Буковини до Галичини в 1786 р. мало негативні наслідки — польська шляхта Галичини не допускала селян до освіти і поширювала полонізацію та латинізацію. У1808 р. було засновано в Чернівцях першу гімназію з латинською мовою навчання. У початкових школах викладали румунською або польською мовами.Перша половина XIX ст. позначилась низкою селянських заворушень, в яких основна роль відводилась гуцулам. Гуцули вели відмінний від інших національностей спосіб життя. Навесні вони виганяли худобу на полонини, і тому вимоги землевласників відбувати панщину викликало обурення. Боротьба за автономію Буковини закінчилась 1861 p., коли вона отримала статус коронного краю Австрії з титулом воєводства, з подвійними адміністративними органами.З того часу почались процеси українського відродження. У 1869 р. в Чернівцях було засновано першу українську організацію — "Руська Бесіда.У1870 р. у Чернівцях започатковується політичне товариство — "Руська рада", а в 1875 р. там же створюється німецький університет з кафедрою української мови.
У XX ст. Буковина залишилась лояльною до Габсбургів. Закарпаття. У XVI ст. Закарпаття було ареною військових дій сусідів. Після перемоги Угорщини у 1526 р. його поділено між трьома сусідами — Австрією, Туреччиною та Семигородом. Край був зруйнований, міста занепали. У XVIII ст. на Закарпатті було відносно спокійно. За правління Марії-Терези та Йосифа II селянам було надано певні пільги, у 1766 р. було обмежено панщину, а в 1785 р. скасовано залежність селян від поміщиків. Але після смерті Йосифа II його наступник Леопольд відновив кріпацтво, яке тривало до 1848 р.У 1867 р. Австрія, розгромлена Пруссією, визнала право Угорщини на самоврядування. Закарпатська Україна опинилась під владою Угорщини. Поступово все українське почало завмирати — закривались українські школи, газети. Так, якщо в 1881 р. було 353 українські школи, то вже в 1883 р. — тільки 282, а до 1914 р. не залишилось жодної.До того ж у 80-х роках додалися стихійні лиха — кілька років були неврожаї, і населення дуже голодувало. Унаслідок збільшення населення земельні наділи дробилися, що також не поліпшувало становища. Виходом із усього цього стала масова міграція до Америки. Природним наслідком посилення мад'яризації було зростання москвофільства. Угорський уряд придушив рух москвофілів і в 1914 р. у Мармароському Сиготі засудив до ув'язнення групу селян, що перейшли на православ'я.