68. Китайська Народна Республіка від 1949 р. до нині: загальна характеристика.
На час закінчення Другої світової війни на неокупованій японцями території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гоміньданівський уряд Чан Кайші в Чунціні й комуністичний уряд Мао Цзедуна в Яньані. Усвідомлюючи кількісну та технічну перевагу своєї армії, а також розраховуючи на допомогу США й невтручання в конфлікт СРСР, Чан Кайші вирішив силовими методами розв'язати майже 20-річну проблему
двовладдя в країні. У липні 1946 р. він віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти комуністичних військ, до зими гоміньданівці ліквідували «червоні райони» в Центральному й Північному Китаї. Але комуністична Народно визвольна армія Китаю (НВАК), споряджена переданою СРСР трофейною японською зброєю, зберегла боєздатність і стратегічну базу в Маньчжурії.
Чан Кайші в жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту, але в охопленій війною країні вони були фікцією. Комуністи, розпочали контрнаступ із долини Хуанхе в напрямку до Янцзи. Чан Кайші був змушений оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гоміньданівського уряду. Економічна катастрофа позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви населення, яка раніше була головною соціальною базою режиму.
Навесні 1949 р. НВАК продовжила наступ. 23 квітня 1949 р. вона вступила до Нанкіна, 27 травня 1949 р. - до Шанхаю, почалися розпад і безладна втеча ґоміньданівської армії. Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну політичну консультативну раду. Вона обрала Центральну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном, прем'єром Державної адміністративної ради і міністром закордонних справ став його соратник Чжо Еньлай. На великому мітингу на площі Тяньаньмень 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки. Усередині жовтня НВА зайняла останню велику базу Ґоміньдану — Гуанчжоу. залишки армії Чан Кайші евакуювалися на Тайвань. 23 лютого 1950 р. Чан Кайші поновив там за
собою титул Президента Китайської Республіки.
Після завоювання влади в результаті перемоги у визвольній війні китайські комуністи розпочали прискорене будівництво соціалістичного державно політичного ладу воєнно-адміністративними методами. Ідеологічною базою КПК буй не марксизм,
а «маоїзм» - поєднання націоналізму з деякими елементами наукового соціалізму. Під приводом боротьби з бандитизмом залишками гоміньданівських військ до 1951 р. було зшіщено близько 2 млн.осіб. Уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж призвело до суттєвого зменшення промислового виробництва. Оголошений 30 червня 1950 р. аграрний закон передавав землю селянам і скасовував орендну плату, але водночас влада розпочала створення аналогів радянських колгоспів - «груп трудової взаємодопомоги». До кінця 1956 р. колективізація остаточно завершилася.
У 1952 р. КПК затвердила програму переходу до розгорнутого соціалістичного суспільства, розраховану на три п'ятирічки. Її практичне втілення почалося зі створення тисячі примітивних доменних печей для виплавки чавуну «місцевим способом»: у військових частинах, вузах, бібліотеках, на подвір'ях міських будинків. Під час реалізації проекту було скасовано оплату праці й запроваджено ненормований робочий день, але замість виплавки 100 млн. т сталі в 1962 р. країна опинилася на межі економічної катастрофи, оскільки вироблений кустарним способом чавун був надзвичайно низької
якості й не міг використовуватися в промисловості.
Невдачі форсованого будівництва індустріалізованою суспільства призвели до низки внутрішньопартійних дискусій і виникнення опозиції режиму Мао Цзедуна. Тоді угруповання Мао Цзедуна вдалося до проведення так званої «культурної революції». Наприкінці травня 1966 р. в гімназії при Пекінському університеті було створено перші загони хунвейбінів, які взялися за практичне здійснення завдань «культурної революції»
У грудні до них приєдналися молоді робітники - цзаофані («бунтівники»).
У січні 1967 р. розпочалася кампанія «захоплення влади» цзаофанями. Країна поступово занурювання в хаос, тому наприкінці літа в Китаї фактично було введено військовий стан. Після смерті Мао Цзедуна розпочалася боротьба за владу, перемогу в якій здобула програма соціально-економічної модернізації КНР, запропонована начальником Генштабу НВАК Ден Сяопіном (1904-1997 рр.). Її метою було створення «соціалізму з китайською
специфікою» шляхом реформування сільського господарства, промисловості, науки й сфери національної оборони.
Спираючись на підтримку військової еліти, Ден Сяопін поступово запровадив курс на радикальні економічні реформи.
На початку ХХІ ст.. Китай став провідною державою світу. Голова КНР Ху Цзінтао у 2010 р. був визнаний найвпливовішим лідером світу.