65. Розпад Югославії: передумови, етапи, хід, наслідки.
Незалежна держава південнослов'янських народів утворилося в Європі в 1918 р. З 1929 р. воно стало називатися Югославією, в 1945 р., після звільнення країни від фашистської окупації, було проголошено Федеративною Народною Республікою Югославією, а в 1963 р. отримало найменування Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ). До її складу увійшли союзні республіки Сербія, Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія і Чорногорія.
Крім того, у складі Сербії були виділені два автономних краї - Воєводина (зі значним угорським населенням) та Косово і Метохія (з переважанням албанського населення).
Незважаючи на спорідненість всіх південнослов'янських народів, між ними зберігалися і суттєві релігійні та етнолінгвістичні відмінності. Так, серби, чорногорці та македонці сповідують православну релігію, хорвати і словенці - католицьку, а албанці і словяни-мусульманці – іслам.
У СФРЮ застосовувалися два писемності - на основі кирилиці (Сербія, Чорногорія і Македонія) і латиниці (Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина. Між більш розвиненими Хорватією і Словенією і менш розвиненими іншими частинами СФРЮ, які загострювалось і багато соціальних суперечностей.
До пори до часу владі СФРЮ вдавалося не допускати крайніх проявів націоналізму і сепаратизму. Однак у 1991-1992 рр.. етнічна нетерпимість, що посилювалася тим, що багато кордону між союзними республіками були спочатку проведені без належного врахування національно-етнічного складу населення, набула дуже великого розмаху, і багато політичних партій стали виступати під відверто націоналістичними гаслами.
У результаті саме в ці роки відбувся розпад СФРЮ: у 1991 р. з неї виділилися Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, а в 1992 р. сформувалася нова югославська федерація - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), до якої увійшли Сербія і Чорногорія . Цей швидкоплинний розпад СФРЮ протікав у різних формах - як щодо мирних (Словенія, Македонія), так і вкрай запеклих (Хорватія, Боснія і Герцеговина). Найбільш мирний характер мало відділення Словенії, в ході якого хоча і не вдалося уникнути невеликого збройного конфлікту, але він виявився лише епізодом у цьому досить спокійному у цьому процесі. Та й надалі будь-яких серйозних політичних і тим більше військово-політичних ускладнень тут не виникало.
Виділення зі складу СФРЮ Македонії супроводжувалося не військовим, а дипломатичним конфліктом. Після проголошення незалежності цієї держави сусідня Греція відмовилася його визнати. Македонія була прийнята в ООН з формулюванням "Колишня Югославська Республіка Македонія".
Набагато більшими військово-політичними ускладненнями супроводжувалося відділення від колишньої СФРЮ Хорватії, в населенні якій на початку 1990-х рр.. частка сербів перевищувала 12%, причому деякі її області здавна вважалися споконвічно сербськими.
Однак ця самопроголошена республіка не була визнана ООН, яка направила до Хорватії миротворчий контингент, щоб відвернути воєнне розвиток конфлікту.
А в 1995 р. Хорватія, вибравши момент, коли Союзна Республіка Югославія була економічно сильно ослаблена жорстким ембарго з боку країн Заходу, ввела в Крайну свої війська, і через кілька днів республіка хорватських сербів, перестала існувати. У 1998 р. Хорватія повернула собі і територію Східної Славонії, захоплену сербами ще в 1991 р. в результаті кровопролитної військової операції. Такий розвиток подій дало привід сербським радикалам звинуватити тодішнього президента СРЮ Слободана Мілошевича в "зраді Крайни".
Ареною ще більш непримиренного військово-політичного та етнорелігійного протистояння стала колишня союзна республіка СФРЮ Боснія і Герцеговина, яка відрізнялася найбільш багатонаціональним складом населення, що протягом багатьох століть служила першопричиною різного роду етнічних конфліктів. Згідно з переписом 1991 р., серби складали 31% її жителів, мусульмани - 44, хорвати - 17%, а решта припадало на інші етнічні групи. Після проголошення незалежності Боснії та Герцеговини виявилося, що серби складають більшість у її північних і східних районах, мусульмани - у центральних, а хорвати-у західних.
Небажання сербів і хорватів опинитися в мусульманській державі, а мусульман - у християнському з самого початку незалежного існування Боснії і Герцеговини призвело до конфронтації між ними, яка навесні 1992 р. переросла в громадянську війну.
У результаті національно-релігійного розмежування на території з переважанням сербського населення була проголошена Боснійська Республіка Сербська. Хорвати і мусульмани спочатку також утворили свої республіки, але в 1994 р. на основі антисербських союзу створили єдину Боснійську мусульмано-хорватську федерацію. У цей же час в ході війни наступив перелом не на користь сербів.
Боснійська війна завершилася пізньої осені 1995 р. За мирною угодою Боснія і Герцеговина формально зберегла статус незалежної держави з єдиним президентом, парламентом, центральним урядом та іншими органами влади. Але фактично вона була розділена на дві частини Республіка Сербська з столицею в м. Баня-Лука.
І мусульмано-хорватська федерація, вони відносяться до числа самопроголошених держав, оскільки ні та, ні інша не визнані ООН.
Наступний акт Югославській драми розігрався вже наприкінці 1990-х рр.. і був пов'язаний з проблемами історичної області Косово і Метохія, розташованої в південній частині Сербії. Історична область Косово і Метохія зіграла величезну роль у становленні сербської державності.
По конституції 1974 р. цей автономний край фактично став самостійним суб'єктом федерації з дуже широкими правами (за винятком права вийти зі складу Сербії).
Однак на початку 1980-х рр.., Після смерті керівника країни маршала Тіто, албанські націоналізм і сепаратизм знову посилилися, в Косово почалися антисербські виступу. У відповідь на це в 1989 р. сербські центральні влади фактично скасували автономію Косова і Метохії.
Однак ця акція ще більше загострила ситуацію в краї. Коли почався розпад СФРЮ, косовські албанці також проголосили незалежність і створили Республіку Косово. Оскільки влада Сербії цю республіку, природно, не визнали, в краї фактично виникло двовладдя.
Готуючись до війни, косовські албанці створили свою військову організацію - Визвольну армію Косово (ОАК). Почалися нелегальні поставки в Косово зброї з Албанії, звідти ж прибували бойовики.
Обстановка особливо загострилася в 1998 р., коли югославські влади спробували ліквідувати бази ОАК.
У 2000-2002 рр.. на території колишньої СФРЮ сталося нове загострення внутрішньо-і зовнішньополітичної обстановки. На цей раз воно було пов'язано з Македонією та Чорногорією.
Загострення відносин між двома складовими частинами Союзної Республіки Югославії - Сербією і Чорногорією - назрівало вже давно. Тільки завдяки зусиллям західної дипломатії на початку 2002 р. вдалося домогтися більш-менш компромісного рішення - про перетворення СРЮ в нову державу під назвою Сербія і Чорногорія.
Остаточне оформлення конфедерації Сербії і Чорногорії відбулося в кінці 2002 р., Однак нове держава проіснувала лише до травня 2008 р., новий уряд Чорногорії провело референдум про повний суверенітет, за який проголосувало 55% всіх жителів. Так на карті Європи з'явилася нова держава, а розпад Югославії повністю завершився.