39. Війни за незалежність колоній Латинської Америки: передумови, хід, наслідки.
Війна за незалежність в Латинській Америці (1810-1826). Утворення незалежних держав
В кінці XVIII - початку XIX ст. склалися історичні умови для піднесення визвольного руху в Латинській Америці. Розвиток революційних процесів прискорилося в результаті Великої французької революції. Прямим відгуком на неї з'явилася революція негрів-рабів на острові Гаїті (1791 -1803), видатним діячем якої став колишній раб Туссен Лувертюр. Нова держава, що включало і звільнену від іспанців східну частину острова, прийняло в 1804 р. назву Гаїті.
Криза іспанської колоніальної системи, що почався в останній чверті XVIII ст., Ще більше загострився до початку XIX ст. і переріс у національно-визвольну буржуазну по історичному змістом революцію - Війну за незалежність.
З 1816 р. починається нове піднесення визвольного руху, центром якого стає Венесуела. Очолив боротьбу С. Болівар.
Звернувшись до населення з маніфестом про ліквідацію рабства, С. Болівар здобув його підтримку, а в 1817-1818 рр. очолювані ним війська звільнили значну частину Венесуели. Помітну роль у визвольній боротьбі відіграли декрети про конфіскацію майна колонізаторів і наділення землею солдат визвольної армії. У лютому 1819 р. Національний конгрес проголосив незалежність Венесуели і в серпні наступного року ухвалив конституцію, в якій декларувалися широкі громадянські права і свободи. В грудні відбулося об'єднання Венесуели і Нової Гранади в Республіку Колумбію, створену на федеративних засадах. її президентом обрали Болівара. У 1821 р. Колумбія остаточно звільнилася від іспанських колонізаторів. 80 серпня Установчі збори прийняли конституцію, в якій проголошувалася повна незалежність Колумбії від Іспанії.
Визвольна боротьба охопила і південь континенту. У липні 1816 р. Конгрес Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плате проголосив незалежність і суверенітет. Для боротьби з іспанськими військами на тихоокеанському узбережжі було сформовано Андську армію, яка в лютому 1817 р. вступила на територію Чилі і, розгромивши іспанські війська в битві при Чакабуко, оволоділа м. Сантьяго. На початку 1818 р. було проголошено незалежність Чилі. її конституція декларувала демократичні права і свободи, рівність громадян, запровадження парламентської системи правління.
Оплотом іспанських колонізаторів на Південноамериканському континенті залишалась Перу. На початку 1820 р. експедиційні війська Чилі визволили від іспанців Перу. За підтримки місцевого населення вони змусили капітулювати іспанський гарнізон і 28 липня 1821 р. було проголошено незалежність Перу. Проте іспанці й монархісти контролювали більшу частину території країни і боротьба за її остаточне визволення затяглася до 1826 р. Тимчасова хунта на чолі з колишнім іспанським генералом Ла Маром, який перейшов на бік місцевих патріотів, не могла протистояти іспанцям. Установчий конгрес звернувся по допомогу до С.Болівара, який очолював боротьбу з іспанцями. Проти нього виступила креольська знать на чолі з президентом Toppe Тагле, яка боялася, що визволення Перу від іспанців за допомогою С.Болівара приведе до об'єднання з Колумбією, а тому почала підготовку до антидержавного перевороту.
За підтримки іспанців роялісти захопили більшу частину території країни і столицю. Влітку 1824 р. С. Болівар, скориставшись розколом в таборі противників, у запеклій битві на рівнині Хунін завдав поразки роялістам. Столиця знову була визволена від окупантів. Остання битва за незалежність відбулася 9 грудня 1824 р. на рівнині Аякучо, неподалік від Ліми. Найбільше угруповання іспанських військ на Американському континенті було повністю розгромлено, що забезпечило незалежність народам Південної Америки. Іспанські гарнізони залишалися тільки в деяких фортецях на островах, але наприкінці 1825 р. - на початку 1826 р. і вони капітулювали.
У 1825 р. армія С. Болівара спільно з місцевими патріотами визволила від іспанців Верхнє Перу. В серпні було проголошено його незалежність. Нова держава на честь С.Болівара отримала назву Болівія. Розроблену С. Боліваром демократичну конституцію прийняв болівійський конгрес 1826 р.
Отже, у 1826 р. розгромом і вигнанням іспанських колонізаторів завершилася тривала визвольна війна народів Латинської Америки. Іспанії вдалось утримати у своїх руках лише Кубу і Пуерто-Рико. Встановлення республіканських форм правління, запровадження демократичних конституцій, ліквідація рабства і станових привілеїв, проведення демократичних реформ в економіці сприяли подоланню негативних наслідків колоніалізму. Боротьба за незалежність була загальнонародною і зміцнила національну свідомість іспано-американців, дала поштовх формуванню іспано-американських націй.
Деякі з новостворених держав внаслідок загострення міждержавних відносин і внутрішніх процесів розпалися. У 1830 р. з Колумбійської федерації виникли самостійні держави - Венесуела, Еквадор і Нова Гранада. У 1839 р. розпалася Федерація Центральної Америки й утворилися незалежні Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор і Коста-Рика.