26. Реформація: сутність, етапи, напрямки, значення.
Реформація і селянська війна в Німеччині
Реформацією називають рух за перебудову християнської церкви. Наприкінці XV - на початку XVI ст. незадоволення римськими папами було загальним. Сучасників вражало лицемірство вищих сановників церкви, котрі проповідували невибагливість та утримання від світських насолод, а самі жили в розкоші, жадібно нагромаджуючи величезні багатства, значну частку яких становив продаж індульгенцій - спеціальних папських грамот, свідоцтв про відпущення як вчинених, так і не вчинених ще гріхів, які видавалися за гроші або за особливі заслуги перед католицькою церквою. Світська влада обурювалася постійними політичними інтригами пап і кардиналів, їхнім втручанням у внутрішні справи європейських держав.
1517 р. був початком Реформації: Мартін Лютер, професор богослов'я університету в м. Віттенберзі, вивісив на дверях місцевої церкви звернення до вчених і духівництва - "95 тез". Він рішуче засудив торгівлю індульгенціями, що спричинило невдоволення Папи Римського. Через деякий час Лютер заявив, що церква може існувати і без Папи, та запропонував більше не надсилати грошей у Рим. Останнє особливо роздратувало Палу, тому він відлучив Лютера від церкви. У відповідь ініціатор Реформації назвав Палу єретиком і публічно спалив один із примірників папської грамоти.
1519 р. німецьким імператором було обрано іспанського короля з династії Габсбургів - Карла V. Цей володар вороже ставився до Реформації і підтримував Палу в боротьбі проти Лютера.
Завдяки підтримці широких верств німецького народу ідеї Реформації швидко поширювалися. Багаті городяни вимагали "дешевої церкви". Князі сподівалися очолити її у своїх князівствах. Рицарі виступали за насильне захоплення церковних земель і багатств. Селяни і міські бідняки не тільки підтримували Реформацію, а й прагнули позбутися феодального гноблення.
Розпочалася народна Реформація, що привела до Селянської війни в Німеччині (1524-1526).
Поширення загальнонародного протестантського руху (тобто такого, що підтримував Реформацію) супроводжувалося захопленням церковних земель, закриттям монастирів і вигнанням ченців. Навіть Лютер злякався і закликав народ до покори владі. Проте його осудив інший священик - То мас Мюнцер, який заявив: "Якщо послідовники Лютера обмежаться лише звинуваченням священиків і ченців, то їм не слід було розпочинати боротьбу за свободу". Він закликав знищити феодальні порядки, передати владу народу, встановити рівність і справедливість. Мюнцер очолив Реформацію в Німеччині.
Причинами поразки Селянської війни були відсутність єдності дій і спільного керівництва, перехід міських багатіїв і Лютера на бік феодалів, погане знання воєнної справи, слабка дисципліна в повстанських загонах, нездатність німецької буржуазії очолити повстання.
Значення Селянської війни в Німеччині полягає в тому, що це була перша спроба в Європі революційним шляхом повалити феодальний лад. Унаслідок війни посилилася феодальна залежність та ще на кілька століть усталилася політична роздробленість Німеччини.
Поширення реформаційних ідей в Європі
Через деякий час після виникнення протестантська церква розділилася. Уже в XVI ст. самостійними відгалуженнями протестантизму були: лютеранська, кальвіністська та королівська реформаційна церкви. Це означало швидке поширення Реформації на Європейському континенті, а пізніше й на інших материках.
Лютеранська церква (отримала назву за іменем Мартіна Лютера) виникла у Північній Німеччині. Князі захоплювали церковні землі, закривали монастирі, домоглися створення "дешевої церкви". У кожному князівстві, де ця церква діяла, її главою був місцевий князь.
Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.
В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.
Контрреформація
Контрреформація - це наступ у релігійній формі сил, що намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи. Захищаючи ці позиції, католицизм був змушений вдатися до внутрішньої організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів, що став одним з головних бастіонів Контрреформації.
У1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. уперше надруковано "Індекс заборонених книг" - список видань/
Масово винищували протестантів (так, 1572 р. у Франції під час Варфоломіївської ночі було знищено понад 30 тис. осіб). Застосовуючи різні каральні засоби, католицизм нещадно розправлявся з протестантами. Активно діяла інквізиція. Так, в Іспанії та Португалії поширилися аутодафе - виголошення вироку інквізиції та його здійснення, переважно спаленням. На міській площі у присутності багатьох людей, а часто короля і вельмож, страчували інакомислячих.
Єзуїти (Товариство Ісуса) - члени найбільш впливового католицького чернечого ордену, який був заснований у 1534 р. іспанцем Ігнаціем Лойолою у Парижі й затверджений Папою Римським Павлом ПІ 27 вересня 1540 р.
Головна мета ордену - захист інтересів папства, боротьба з єресями, місіонерська діяльність. Із середини XVI ст. орден розпочав енергійну боротьбу з Реформацією.