15. Візантійська імперія та її внесок у світову цивілізацію (політика, релігія, культура)
У IV ст. колись велична Римська імперія поділилася на Західну та Східну. Столицею Східної Римської імперії був Константинополь, заснований імператором Константаном І у 324-330 рр. Імператором Східної Римської імперії став Аркадій (395- 408). Домінуючу роль у господарському, політичному та культурному житті Візантії відігравало грецьке населення. Державною мовою в IV-VI ст. була латина, з VІІ ст. і до кінця існування країни - грецька.
Іллірійці - загальна назва великої групи племен, яка населяла пн.-зх. Балкани та узбережжя Адріатики. Займалися землеробством та скотарством – вівчарство, торгівля - з Грецією. Були добре озброєні коротким мечем, списом, бойовою сокирою та луком. Мали розвинутий пантеон божеств, який за римських часів багато в чому ідентифікувався з римським. Протягом IV-V ст. Візантія була централізованою військово-бюрократичною монархією. Вся повнота влади зосереджувалася в руках імператора (василевса). Дорадчим органом при ньому був сенат. Усе населення поділялося на стани. Вищим, привілейованим, станом був сенаторський. Потужною силою суспільства з V ст. стали своєрідні політичні партії - дими, найбільш впливові серед яких - венети (очолювані сановною аристократією) та прасини (відображали інтереси торговельно-ремісничої верхівки).
З IV ст. панівною релігією Візантії стало християнство. У IV-УІІ ст. виробились основні християнські догмати, сформувалася церковна ієрархія. З кінця IV ст. на території Візантії розпочався процес виникнення та становлення монастирів. За імператора Юстиніана І Константинополь став світовим центром православ'я.
У 70-80-х pp. V ст. вдалося відбити масований наступ остготів.
З кінця V ст. у Візантії відбувалося економічне піднесення, яке супроводжувався політичною стабілізацією. За правління Юстиніана І (527-565) імперія досягла апогею політичної та військової могутності. У 533-534 рр. Візантія завоювала держави вандалів у Північній Африці, у 535-655 рр. - Остготське королівство в Італії, у 554 р. - південно-східні області Іспанії. Однак, наприкінці VII ст. територія Візантії становила не більше третини держави Юстиніана. Незважаючи на значні територіальні втрати, вона залишалася однією з найбільших і наймогутніших держав Середземномор'я.
Зовнішня політика імперії в другій половині IX-XI ст. характеризувалася великою активністю та агресивністю. В середині X ст. Візантія відвоювала в арабів Верхню Месопотамію, частину Малої Азії, Сирію, Крит, Кіпр. У 1018 р. було завойовано Західне Болгарське царство, підпорядковано візантійському впливові весь Балканський півострів. Важливе місце в зовнішній політиці Візантії відігравали в цей час відносини в Київською Руссю. У 988 р. із Візантії на Русь прийшло християнство.
Значне місце в культурному житті Візантії посідало образ. мистецтво.
Головними формами візантійського живопису стали мозаїка, фрески, ікони та книжкові мініатюри.
Важливим атрибутом християнських храмів були ікони. У VIII-IX ст. виник рух іконоборців. На початку VIII ст. ці погляди отримали підтримку державної влади. Імператор Лев III підписав едикт, який забороняв поклоніння іконам і розпочалося повсюдне їх знищення.
Помітний слід іконоборство залишило в літературі. Особливої популярності набували житія святих і літургійна поезія.
Досить цікавим літературним явищем була творчість поетеси Косії, яка висміювала неуків і дурнів, складала літургійні гімни.
Починаючи з XI ст., особливого значення набуло будівництво монастирів.
На куполі зображували Ісуса Христа, над вівтарем - Богоматір та архангелів, нижче - апостолів, у західній частині храму - страшний суд, що настане після другого пришестя Христа. Ікона "Владимирської Богоматері.
Книжки писалися каліграфічним почерком, прикрашалися мініатюрами, заставками. Особливою досконалістю уславилася константинопольська книжкова мініатюра: рукопис Нового Заповіту, що був підготовлений для імператора Михаїла II Дуки.
У XV ст. Візантія загинула під ударами турків. Обірвалась історія величної і самобутньої культури. Проте її традиції розвинулись у культурі інших народів, передусім у культурі Русі.