8. Культура стародавньої Греції класичного періоду
Класичний період (V-поч. ІVст. до н.е.) характеризується розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики. Цьому підйому сприяла блискуча перемога греків у війні з Персією. Афіни стають центром політичного та культурного життя. Розквіт Афін пов’язаний з ім’ям Перікла.
У Vст.до н.е. розпочалось будівництво архітектурних споруд. (афінський акрополь, на якому збудований Парфенон-храм на честь Афіни – діви). Скульптура та живопис. Провідними залишалися зображення богів та героїв, атлетів. Найвідомішими скульпторами були Мірон, Поліклет, Фідій. Художниками були Аполло Дор і Апеллес, але їхні твори майже не збереглись до нашого часу. Виникає і розквітає драматургія. Провідними жанрами стали трагедія і комедія. Театральні вистави тривали протягом 3днів. Розвиток давньогрецької трагедії пов’язаний з творчістю Есхілла «Прометей», «Перси», Софокл «Едіп», «Антігона», Еврипід «Медея». Батьком комедії був Аристофан. Важливим елементом були Олімп.ігри. На період яких встановлювалося священе примирення. Переможці ігор вшановувались на їх честь, ставили статуї на міському майдані.
Класичний період культурного розвитку Стародавньої Греції припадає на V століття до нашої ери.
Афіни як центр найпередовішого й демократичного грецького соціуму стали місцем розквіту грецького культурного генія, особливо за часів правління Перікла. Вольтер назвав цей період «віком Перікла». Хоча він тривав лише кілька десятиліть, велич досягнутого гідна такого визначення.
Новий Акрополь став утіленням нового суспільного й художнього ідеалу звільненого еллінського світу. До складу афінського Акрополя ввійшли славетні біло-мармурові будівлі Пропілеїв (архітектор Мнезикл), найбільша споруда — храм Парфенон (архітектори Іктін, Каллікрат під керівництвом Фідія), храм Ерехтейон, гігантська бронзова статуя Афіни Промахос (Войов- ниці) — шедевр скульптурної майстерності Фідія. Друга скульптурна робота Фідія, статуя Афіни Парфенос (Афіни-діви) для храму Пар- фенон, не збереглася.
Загально відомі споруди ранньокласичного етапу грецької архітектури — скарбниця в Дельфах, храм Афіни Ахайї на острові Егіна, храм Зевса в Олімпії.
Класична скульптура — уміння зобразити тіло в русі.
Оригінальних зразків грецької скульптури V століття до нашої ери майже не залишилося. Тільки скульптурні фронтони деяких уцілілих грецьких храмів, фрагменти фризів Парфенону та римські копії найвидатніших статуй еллінських майстрів дають нам змогу скласти уявлення про грецьку класичну скульптуру. Разом із великим Фіді- єм славу грецької скульптури становлять імена Поліклета - твір «Дорифор» — юнак-списоносець, Піфагора Регійського, Мірона, «Дискобол» — яскраве свідчення реалістичного зображання фізичної напруги атлетичного тіла в русі.
Найвидатніше досягнення тогочасного живопису — оволодіння мистецтвом світлотіні. Це відкриття стародавні автори приписують Аполлодорові Афінському, який, крім того, ввів у малярство напівтони й перспективу. Послідовниками Аполлодора стали Зевксіс, Перасій, Тімат. Ілюзіоністська техніка малярства зумовила переважання в їхній творчості натюрмортів і жанрових сцен.
Творцем психологічного живопису був Полігнот, який умів реалістично передати душевні порухи, майстерно зображаючи міміку обличчя.
У філософії V століття до нашої ери теж присутні ознаки нових тенденцій класичної доби. Провідним напрямом залишається натурфілософія, народжена ще архаїкою. Вчення Геракліта, Анаксагора, Емпедокла про космічні закономірності й першооснови буття доповнюються уявленнями про світ перших атомістів Левкіппа з Мілета й Демокріта з Абдер. Усі філософські школи першої половини V століття намагаються створити універсальні космологічні та онтологічні концепції, що пояснюють єдність і розмаїтість світу.
Але вже у філософській позиції Демокріта присутній новий для грецької філософії мотив індивідуації космічного цілого. Це стало прологом до того, що десь від середини V століття починається переорієнтація філософської думки в предметі свого дослідження.
Виразному означенню цієї тенденції грецька філософія зобов'язана філософській діяльності софістів. Розпочавши з критики філософських традицій, вони активізували інтерес до природи людського знання, до виділення людини з її своєрідністю з-поміж всіх інших речей світу.
Нещадно критикуючи софістів, фактично продовжував їхню лінію в утвердженні людини предметом філософських міркувань Сократ. Його справу продовжили наступники, й серед них найвидатніші філософи грецької античності Платон та Арістотель, що належали вже до наступного, посткласичного покоління грецьких філософів.
Діяльність Гіппократа в медицини, видатні історичні твори Геродота й Фукідіда.
Геродот із Галікарнаса, який заслужено отримав від нащадків шанобливе наймення «батько історії», вперше для Греції створив цілісний, систематизований виклад історичних подій. Його «Історія» присвячена греко-перській війні. Геродотова «Історія» — не стільки історичне дослідження, скільки літературний твір на історичні теми.
Як наука історія зобов'язана більше його молодшому сучасникові Фукідіду — авторові одного, незакінченого твору про Пелопоннеську війну.
Фукідід прямо протиставляє себе Геродотові як шукача істини, а не збирача байок. Він — засновник документалізованої та психологізованої історії.
Класичний період грецької культури є часом народження грецької трагедії — літературного жанру, що найбільше відповідає духові класичного поліса.
Свого класичного вигляду трагедія та комедія набули на межі VI та V ст..до н.е.. В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Яскравим втіленням трагедії є творчість трьох видатних афінсь- ких драматургів — Есхіла – п'єси — «Прометей закутий», «Прометей звільнений», «Перси», в трилогії «Орестея». Належачи за походженням до аристократії, Есхіл виявляє схильність до демократичного устрою. Софокла - трагедії «Антігона», «Едіп-цар», «Філоктет». Людина приречена спокутувати провину. та Евріпіда – п'єси «Медея», «Електра», «Іпполіт», «Федра». Їхні твори блискуче ілюструють еволюцію розуміння свободи людських вчинків.
В Афінах комедія з'явилася пізніше від трагедії, вписавшись своїм сатиричним пафосом у передгрозову атмосферу, коли розхитувалися полісні підвалини. Бурхливе політичне життя Афін плідно живило творчість Кратина, Евполіда, Арістофа- на. Найбільше дійшло до наших днів Арістофанових Комедій. Серед них — «Оси», «Хмари», «Плутос», «Лісістрата».
Великий успіх мала освітня діяльність софістів. Вони були першими платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, потрібних кожному громадянинові Афінського демократичного полісу. До традиційних для грецької освіти предметів, — читання, письма, лічби, гімнастики й музики, — додалася риторика, мистецтво усного слова.
IV століття до нашої ери видалося досить плідним у розвитку грецької культури, особливо філософії, історії, ораторського мистецтва. Найкращі уми Греції шукали, як вийти з кризового стану, повернути колишню славу Еллади. Досить згадати, що це період розквіту творчості філософів Платона й Арістотеля, історика Ксенофонта, ораторів Ісократа й Демосфена, архітектора Скопаса, скульпторів Праксителя та Лісіппа.
В усіх сферах духовної культури IV століття до нашої ери з'явилися ознаки нового, що вже виходило за рамки класичних норм та ідеалів, сповіщаючи про настання нового етапу в культурному бутті Стародавньої Греції. Роль Афін у культурному розвитку грецького світу дедалі меншала.
У скульптурі з'являється нетрадиційна для класики тенденція індивідуалізувати образи, передавати конкретні, а не узагальнені, фізичні й духовні риси, відображати різноманітні відтінки настрою. Серед найкращих скульптурних творів цієї пори — інтимно-ліричні роботи Праксителя (наприклад, образ богині любові «Афродіта Кнід- ська»), пристрасно-патетичні образи Скопаса, вишукана граціозність скульптур Лісіппа, який розробив новий пластичний канон, змінивши класичний канон Поліклета.
Великих змін зазнав у IV столітті до нашої ери театр. Залишаючись улюбленим видовищем греків, він перестав бути всееллінською трибуною соціальних і духовних ідеалів.
Найзначніше досягнення грецької літератури цієї пори — політична публіцистика видатних ораторів Ісократа, Демосфена («Філіппіки» — промови проти Філіппа Македонського), історика Ксенофонта (Анабасис Кіра» про воєнний похід 401 року в Персію Кіра Молодшого; «Грецька історія», що продовжує незакінчену Фукідідову «Історію Пелопоннеської війни» оглядом подій від 411 до 362 року до нашої ери; «Кіропедія» — історична повість про виховання Кіра Старшого)
В цей же час два титани грецької філософії створюють перші філософські системи: Платон (аналіз природи поліса як державної організації в об'ємній праці «Політика») — послідовну систему філософського ідеалізму, Арістотель — філософське узагальнення та систематизацію усіх позитивних знань класичної античності. І обидва поринають у вир соціально-політичного життя.
Так відійшла ера полісної Греції, закінчився класичний період грецької культури. Вимріяні умами останнього періоду грецької класики панеллінізм та монархізм стали дійсністю. Але дійсність виявилася набагато складнішою й трагічнішою для Еллади, ніж уявлення. Македонська монархія силою зброї накинула грекам новий порядок, у якому Еллада відступила на другий план. Розпочався останній період культури грецького світу — еллінізм.