2. Стародавня Месопотамія та Мала Азія: державність, суспільство, культура.
Природно-кліматичні умови
Топонім "Месопотамія" перекладається як "Межиріччя", Його залишили нам у спадок стародавні греки, які так називали спільну заболочену долину річок-близнюків — Тігру і Євфрату. Територія Месопотамії географічно окреслена на півночі Вірменським нагір’ям, на сході — горами Загроса, на півдні — Перською затокою, на заході — горбистою Аравійською пустелею.
Територія Месопотамії, яку Біблія називає "рівниною Санаар", поділяється на дві географічні зони — Північну (Верхню) й Південну (Нижню) Месопотамію.
Нині існує кілька таких періодизацій, проте жодна з них не є універсальною. Найчастіше трапляється розбивка історії Стародавньої Месопотамії на такі періоди:
Епоха архаїки до 2900 р. до н. е.
Ранньодинастична епоха: Перший ранньодинастичний період, на який припадає посилення міста-держави Кіш ХХVIII-ХХVII ст. до н. e
Другий ранньодинастичний період, на який припадає посилення міста-держави Урук (біблійний Ерех) ХХVII -ХХVI ст. до н е
Третій ранньодимастичний період, на який припадає посилення міста-держави Ур ХХV -ХХIVст. до н.е
Аккадське царство ХХІV-ХXIII ст. до н е
Шумеро-Аккадське царство ХХІІ-ХХI ст. до н -
Старовавилонське царство ХІХ-ХII ст. до н е
Середньовавилопське царство (Касситеька Вавилонія) ХVI-ХII ст. до н е
Політичний ЗАНЕПАД Вавилона XII—VII ст. до н. е.
Нововавилонське царство VII—VI ст. до н. е.
Староассирійське царство ХХ-ХVІ ст. до н. е.
Середньоассирійське царство XV—XI ст. до н. е.
Новоассирійське царство    
ДЕРЖАВИ ШУМЕРУ І АККАДУ
Месопотамія архаїчна та ранньодинастична
Найдавніші сліди людини в Месопотамії — палеолітичні стоянки археологи виявили в гористих північно-східних районах (печери Шанідар, Барда-Балка). В XI— VIII тис. до н. е. там уже почався перехід від кочового до осілого способу життя. Месопотамія, таким чином, була одним із найдавніших вогнищ землеробства на планеті. У VII — на початку VI тис. до н. е. (культура Джармо) стародавні землероби стали переселятися в долину. В другій половині VI тис. до н. е. вони почали застосовувати в землеробстві примітивну іригацію, стали металургами (хасунська культура). В V тис. до н. е. стародавні поселення з’явилися також на крайньому Півдні Месопотамії. Наприкінці V—в першій половині IV тис. до н. е. там склалася убеїдська культура, творцями якої деякі вчені вважають протошумерів. У другій половині IV тис. (культура Урука) з’явилися найдавніші міста, протошумерська писемність, рабство. На межі IV—III тис. до н. е. (культура Джемдет-Наср) у побут увійшли мідні та бронзові знаряддя праці, будувалися храми, велися масштабні фортифікаційні роботи, стала звичним явищем організація воєнних походів, ускладнилися соціальні відносини. Все ж добою появи шумерської цивілізації стала перша половина III тис— Ранньодинастичний період. Саме тоді шумери приступили до будівництва місцевих іригаційних систем.
Перша половина III тис. до н. е. була періодом урбанізації Півдня Месопотамії. Міста виникали шляхом синойкізму, тобто злиття кількох сільських общин. Своїм зовнішнім виглядом, а нерідко й характером господарського життя та адміністративного управління вони майже не відрізнялися від сільських поселень.
У перших століттях 111 тис. до н. е., як це випливає з шумерського епосу, царська влада в містах Месопотамії ще не склалася. Гільгамсш, володар Урука, "могутнього міста, що торкнулося небесних круч", був усього-на-всього "військовим вождем-проводирем", владу якого суттєво обмежували народні збори та рада старійшин. Отож, система політичного управління в Месопотамії на початку Ранньодинастичної доби являла собою військову демократію.
Перші держави з’явилися в Південній Месопотамії ближче до середини III тис. до н. е. Це були невеликі незалежні чи напівзалежні політичні об’єднання, що їх історики назвали містами-державами. Такі об’єднання міст на чолі з сильнішим виникали, найімовірніше, на ґрунті спільних господарських інтересів, скажімо, з метою будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем, але нормою ж залишався полісний устрій країни, тобто співіснування десятків незалежних міст-держав.
Очолював місто-державу володар, якого називали енсі ("пан, що кладе наріжний камінь") або лугалем ("велика людина", "господар"). Титул лугаль був у Месопотамії найпочеснішим. Іноді володар мав обидва титули. Врешті-решт, титул лугаль став означати "цар".
З часом влада лугалів та енсі посилилася, стала легітимною, тобто переходила від батька до сина. Часто-густо заколотники переривали законну царську династію, трон діставався випадковим особам, які самі себе називали синами нікого. Серед коронованих вискочок траплялися й "дочки нікого" (III династію Кіша, наприклад, заснувала Ку-Баба — шинкарка, власниця публічного дому).
Опорою влади лугалів були військові дружини, які попервах вербувалися з добровольців для здійснення воєнних походів, а згодом стали постійними.
Впливовою політичною силою в найдавніших державах Шумеру й Аккаду було жрецтво, могутність якого забезпечувалась економічним процвітанням храмів.
Міста-держави часто конфліктували між собою. Причинами суперечок здебільшого були територіальні домагання. У середині III тис. до н. е. за царювання Урнанше (Урназі) посилився Лагаш. Наступники Урнанше воювали з сусідньою Уммою, завоювали ряд інших шумерських та аккадських міст. Війни збагатили лагаську знать. Вона заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ.
Свавілля чиновників, ймовірно, призвело до соціального вибуху в Лагаші. Останньому представникові династії Урнанше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Уруінімгіну. Новий володар заходився реформувати суспільство. Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Уруінімгіни. Одні трактують їх як соціальний переворот, інші — як косметичний засіб.
Соціальними конфліктами в Лагаші скористався цар сусідньої Умми — Лугальзагессі. Лугальзагессі поширив свою владу майже на весь Шумер. Проте створити міцну централізовану державу, яка б витримала політичні бурі, він не зумів. Новому правителеві так і не вдалося подолати традиційний розбрат між містами-державами.
Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя"", як ЇЇ там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис— і виноград. Основною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.
Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. Розвивали шумери та аккадці також птахівництво.
Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін.
З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства, тому з’явилася потреба в обмінній торгівлі. В країні розвивалася в основному зовнішня торгівля, бо господарства міст-держав були.
Суспільство. Годувальниками шумеро-аккадського суспільства були селяни та ремісники. Вони об’єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли не лише землею, а й водою для її зрошення. Общинна організація виявилась дуже міцною, адже без неї, без притаманної їй традиції взаємодопомоги, вижити в суворих природнокліматичних умовах Месопотамії людині було надзвичайно важко. Ані майнової, ані соціальної рівності в общинах не існувало. Формувалася й міцніла общинна верхівка, з якої рекрутувалося жрецтво й чиновництво. Незначна частина общинників, навпаки, бідніла, виходила з общини і влаштовувалася на роботу в царсько-храмове господарство за службовий наділ чи пайок. В історичній літературі таких невдах, що потрапляли в економічну та особисту залежність віл державної адміністрації, іноді називають клієнтами. Звичайно, клієнтами ставали не лише через бідність, а й унаслідок якихось інших життєвих обставин. З клієнтів та частини общинників набиралося військо, яке в своїй масі було ополченням.
З’явилося в шумеро-аккадському суспільстві й рабство, щоправда, у скромних розмірах. Одним з основних джерел рабства були війни. Поступово з’являлися й інші джерела рабства, такі як боргова кабала, само продаж і продаж членів сім’ї, спадкове рабство (дітей рабині продавали), обернення в рабство за вироком суду, "удочеріння" чи "усиновлення" чужих дітей за плату тощо. Були раби приватні, були й державні.
Отож суспільство в Месопотамії Ранньодинастичної доби складалося із трьох класів: соціальної верхівки, яка могла використовувати чужу працю, середніх прошарків, які залишалися вільними виробниками й жили своєю, а не чужою працею, та суспільних низів, які не мали власності на засоби виробництва й визискувалися державою чи приватними власниками.
Ще одна характерна риса суспільного устрою міст-дер-жав Шумеру й Аккаду. Соціальна еліта в цих державах складалася з двох прошарків — родової аристократії та службової знаті, які гостро конкурували між собою за місце під сонцем. Однак із часом аристократична верхівка злилася з державним апаратом, відмовилася від ведення латифундистських господарств, які завдавали багато клопоту, але приносили мало прибутків, і вдалася до обкладання населення податками й поборами на свою користь.
Аккадське царство
У XXIV ст. до н. е. посилився північний сусід шумерських міст-держав —- семітський Аккад, де царем став Саргон Аккадський (Древній, Великий).
Своє царювання Саргон почав з військової реформи. Він створив постійне військо, ядром якого зробив загони легкоозброєних воїнів, мобільніші й ефективніші на полі бою, аніж фаланги важко озброєних шумерських ополченців.
Підкоривши Шумер, Саргон завоював ряд багатих східно середземноморських міст і північно сирійських князівств, у тому числі Еблу, навіть спробував проникнути в Малу Азію. Він, таким чином, створив першу в історії "світову державу".
Саргон зосередив у своїх руках необмежену владу, енсі перетворив на своїх чиновників, тому ряд дослідників саме від його царювання починають історію східної деспотії в Месопотамії. Він здійснив одержавлення всієї економіки країни, підпорядкувавши своїм чиновникам навіть храмові господарства, запровадив єдину систему мір і ваги.
Після смерті Саргона царський трон в Аккад і перейшов до його синів і внуків, яких історики назвали Саргонідами: Рімуш, Маніштусу. Після Маніштуса царем Аккалу став онук Саргона — Нарам-Суен. Початок царювання Нарам-Суена не був безхмарним: проти нього, за словами хроніста, повстали "всі чотири сторони світу", в тому числі впливове жрецтво Ніппура. Нарам-Суен потопив це повстання в крові, після чого проголосив себе земним богом і зажадав від жерців віддавати Йому божественні почесті, Ставши першим у Месопотамії прижиттєво обожненим царем, Нарам-Суен повелів, щоб його зображували рогатим — у розумінні належності його до сонму богів. Найвищі посади в державному апараті цар пороздавав своїм дітям і онукам. Він успішно воював із гірськими племенами, які нападали на Аккад, нав’язав мирний договір Еламу (перший відомий в історії міжнародний договір), проте, зрештою, загинув наприкінці XXIII ст. до н. е. в бою з кутіями — мабуть, далекими предками дагестанців.
З часом шумерські міста-держави настільки зміцніли, що розпочали визвольну боротьбу проти заброд-кутіїв. Повстання очолив юний цар Урука Утухенгаль. Шумери спільними зусиллями "прогнали драконів гір" — очистили країну від кутіїв. Проте визволителю Утухенгалю не судилося довго купатися в славі: він невдовзі утопився в каналі. Царська влада в Уруці перейшла до Ур-Намму — соратника (можливо, сина) Утухенгаля. Новий цар зробив своєю столицею сусідній Ур, заснувавши у XXII ст. до н. е. III династію Ура.
Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)
Державу, в якій володарювала III династія Ура, називають Царством Щумеру і Аккаду. Проіснувала вона недовго, трохи більше 100 років, але дослідників вражає не її короткий вік, а навпаки, ЇЇ довголіття.
Царі ІІІ династії Ура породили безприкладного в історії Месопотамії бюрократичного монстра — "високо централізовану, майже тоталітарну державу".
Суспільство. Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства.
Рабська праця в шумеро-аккадському суспільстві наприкінці ПІ тис. до н. е., як і раніше, відігравала незначну роль у системі суспільного виробництва, особливо в державному секторі.
У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура — Іббі-Суена, із сірійського степу в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з’явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку.
Стародавній Вавилон
На початку XIX ст. до н. е. у Месопотамію - долину між Тигром і Євфратом - увійшли племена амореїв і заснували тут свою державу зі столицею у Вавилоні. Розташований на перехресті прадавніх караванних шляхів, він швидко збагачувався. Особливо Вавилон піднісся у XVIII ст. до н. е. за царя Хаммурапі (1792- 1750 до н. е.).
Хаммурапі скористався занепадом низки міст-держав (Іссен, Ларса) і добровільно погодився бути васалом аморейської держави. За її підтримки Хаммурапі завоював сусідні міста-держави. Для місцевих селян він спорудив канал, що дало змогу значно розширити площу оброблюваних земель і посилило авторитет царя. Він зміцнив північні кордони країни, а коли помер могутній ассирійський цар Шамші-Адад І, вигнав із сусідньої держави Марі ассирійський гарнізон і посадив там свого намісника.
Поступово Хаммурапі завоював сусідні князівства і контролював величезну територію з важливими торговельними шляхами.
Так виникла перша централізована держава в історії Месопотамії.
Наступникам Хаммурапі довелося вести запеклу боротьбу з племенами каситів, шумерів, які прагнули відродити свою державність, а також із хетами. Вавилон завоювали касити, що заснували II Вавилонську династію. Каситські племена вели напівкочовий спосіб життя і значно поступалися вавилонцям за рівнем розвитку. Верхівка цих племен з часом злилася з вавилонською знаттю.
У середині II тис. до н. е. частішими стали воєнні конфлікти Вавилону з Ассирією. Вавилон користувався допомогою хетів, але у ХП ст. до н. е. їх держава загинула. Одночасно зі Сходу спустошливий набіг здійснили еламці. Каситська династія занепала.
Засновником нової династії в ХП ст. до н. е. став Навуходоносор, який подолав і вигнав каситів, завдав воєнної поразки Ассирії, проте відродити колишню могутність Вавилону не зміг. Занепад Вавилону тривав до VII ст. до н. е., доки на його руїнах не виникло нове царство.
У господарстві Стародавнього Вавилону існувала й ефективно використовувалася іригаційна система, що була "економічним нервом" країни, про яку піклувалися не лише спеціальні чиновники, а й кожний громадянин. Високий рівень землеробства сприяв успішному розвитку тваринництва.
Значно розвинулось ремісниче виробництво: будівельна справа і гончарство, виробництво цегли, ковальство, суднобудування. Вавилон вів активну зовнішню торгівлю, купуючи метали, деревину, натомість продаючи вовну, фініки та зерно. Значного розвитку набуло лихварство, причому найбільшими кредиторами були храми. Позика надавалася під заставу майна чи майбутнього врожаю, бо кредитори були позбавлені можливості обертати боржників у рабство.
Про суспільні відносини в країні свідчать так звані "Закони Хаммурапі", що є упорядкованою збіркою звичаєвого права. "Закони" захищали приватну власність, юридично оформлювали використання найманої праці.
Суспільство. "Закони Хаммурапі" поділяли вавилонське суспільство на мужів, покірних та рабів, хоча соціальна структура суспільства була складнішою. Лише мужі вважалися повноправними членами сільської чи міської общини, власниками певної частки общинної землі. Покірні - пауперизовані селяни та представники інших соціальних груп, які за наявності грошей могли купувати землю.
Державний механізм Вавилону не був ідеальним. Держава, в якій були раби і рабовласники, багаті та бідні, вельможі і простолюдини, знала і соціальні негаразди. Давно загинула могутня стародавня держава - Вавилон, але надбання народів Стародавньої Месопотамії стали вагомим внеском у скарбницю світової цивілізації.
Культура та релігія народів передньої Азії
Саме у Межиріччі постала характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація та виникли ранні форми державності. Спочатку цю цивілізацію представляли Шумер на півдні та Аккад у центрі, тому вона дістала назву шумеро-аккадської культури.
Творцями шумеро-аккадської цивілізації були шумери - винайшли гончарний круг і технологію виплавлення бронзи, були винайдені колесо, колісниця і візок. У зв'язку з необхідністю складання господарських документів у шумерів виникло піктографічне письмо.
Існувало досконале ювелірне мистецтво, виготовлялися золоті вироби, дорогоцінні прикраси, вперше у світі було вироблене кольорове скло.
Шумери удосконалили піктографічне письмо і створили зручніший клинопис, склали перші астрономічні календарі та правові кодекси, започаткували в літературі епос міфологічного змісту. У Месопотамії зародилися арифметика і геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні та кубічні корені. Найосвіченішими були жерці-чиновники, які здобували освіту у школах при храмах, де вивчали математику, астрономію, астрологію, опановували писемність, богослов'я, право, медицину та музику.
Надзвичайно розвинутий естетичний смак шумерів яскраво відобразився в образотворчому, ювелірному та будівельному мистецтвах. Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема майстерно виготовлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах. Набула поширення пластика у металі. Знайдена археологами діадема шумерської цариці є одним з найвишуканіших відомих ювелірних виробів. Шумерські архітектори започаткували спорудження міст, оточених мурами, багатоповерхових будинків та зіккуратів - своєрідних храмових башт зі святинями-алтарями.
Завдяки торговельним та міждержавним зв'язкам культурний вплив шумерів поширювався і на сусідні країни та народи, особливо на Малу Азію, Закавказзя, Єгипет.
Шумери започаткували основи культурного розвитку своєї спадкоємниці у Месопотамії, якою з II тис. до н. е. стала цивілізація Вавилону.
Яскраве відображення у міфологічній шумеро-вавилонській літературі отримали спроби пояснення існуючої світобудови. Так, зокрема, виник міф про створення світу з водяної стихії та міф про божественне створення людини з глини. "Поема про Гільгамеша" (кінець III - початок II тис. до н. е.)
Небосхил був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що символізували ці сузір'я. Знання з астрономії дали їм змогу створити перший у світі календар, передбачати сонячні та місячні затемнення.
Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруїнімгіна (III тис. до н. е.), правитель Лагата, який склав і запровадив найдавніший правовий кодекс.
Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій як у Месопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим прикладом його вдосконалення є кодекс царя Хаммурапі. "Закони Хаммурапі" вважалися взірцем законодавства впродовж усієї "клинописної культури" Месопотамії, їх переписували та вивчали до кінця існування Вавилону.
Уся культурна спадщина Шумеру, а згодом і Вавилону значною мірою була запозичена Близьким Сходом. Своєрідність та вишуканість мистецтва, традиції створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії - халдейською, ассирійською, урартською, сирійською, хетською, фінікійською, іудейською.
З середини П тис. до н. е. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу культур. Принципи архітектури та особливості будівельного мистецтва шумерів були використані ассірійцями. Досягнення духовного життя та художньої творчості Вавилону були запозичені персами. Образи та сюжети вавилонської міфології, у яких відбилась культура Месопотамії, через біблейську літературу і живопис увійшли до скарбниці християнської духовності.