1. Стародавній Єгипет: державність, суспільство, культура.
Французький єгиптолог П. Монте
Розквіт і занепад єгипетської держави (державність)
Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р.Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200 км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З погляду природно-кліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.
Державність в Єгипті виникла у другій половиш IV тис. до н. е. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на
---- Раннє Царство (3100-2700 до н. е.),
---- Стародавнє Царство (бл. 2700-2160),
---- Середнє Царство (2134-1786),
---- Нове Царство (1575-1087)
---- Пізнє Царство (XI-IV ст.).
За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством.
Фараон – офіційний титул правителів Стародавнього Єгипту, починаючи з XIII ст.до н.е  який в історичній літературі поширили на всіх староєгипетських володарів.
Фараон керував державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював економічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були номархи, уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території.
Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон – на звичайного номарха.
Близько 2050 р. до н. е. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив весь Єгипет своїй владі. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. проникненню в Дельту кочівників-гіксосів, розпалася на дві незалежні держави зі столицями у Фівах та Ксоїсі.
Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос І, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії - Нове царство розширили межі Єгипту. Тутмос III, майже втричі збільшив територію країни, підпорядкувавши нубійські, лівійські та східносередземноморські територій. Його зусиллями Єгипет перетворився на могутню світову державу.
Одним із реформаторів релігійно-політичного життя Єгипту став Аменхотеп IV, який був одружений з Нефертіті. Він скасував дуже популярний у Єгипті культ Осіріса, єдиним божеством проголосив сонячний диск Атон, а себе – Атоновим сином і первосвящеником. Тільки він мав право молитися Атону, а всі інші –  йому. Його реформа не дала жаданих наслідків у зміцненні політичного режиму фараона і піднесенні міжнародного авторитету Єгипту, а бездіяльність на міжнародній арені мала катастрофічні наслідки, бо послабленням Єгипту скористалися сусіди.
Невдовзі у Східному Середземномор'ї господарювали вже хети. Єгипетська імперія знову занепала. Рамзеса ІІ міжнародний авторитет Єгипетської держави значно зріс, розширились її торговельно-економічні та культурні зв'язки з іншими країнами.
Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085р. до н.е. розпочався останній період історії Єгипту. Після завоювання у 332р. до н.е. Єгипту Александром Македонським, країна стала частиною елліністичного світу.
Економіка найвищого розквіту досягла в епоху Нового Царства. Основою економічного життя стародавніх єгиптян було сільськогосподарське виробництво
Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали опановувати бронзу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивозилися тільки надлишки продукції.
Наприкінці Нового Царства почав формуватися загальноєгипетський ринок. Становище змінилося, коли почали утворюватися товарно-грошові відносини. Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих територій. Активізувався і внутрішній ринок.
Соціальна структура. В епоху Стародавнього Царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номархи, жрецька верхівка.
Трудовий люд у господарствах фараона, храмів та вельмож офіційно називався терміном мерет. Це були хлібороби, ремісники, рибалки, пивовари, птахолови тощо. Власних господарств мерет не мали, а жили на повному утриманні своїх власників.
У часи Середнього Царства посилилася воєнна політика фараонів, поглибилося майнове та соціальне розшарування суспільства. зубожілих єгиптян називали неджесами, тобто "маленькими людьми", протиставляли їм уру, тобто "сильних людей".
Матеріальний достаток у Єгипті доби Середнього Царства створювався працею переважно "царських хемуу" входило майже все трудове населення країни, представники всіх існуючих у ній професій.
Існували в Єгипті доби Середнього Царства й баку, однак їхня праця, як і раніше, відігравала скромну роль у суспільному виробництві. Його можна було придбати на ринку, одержати в подарунок від фараона, створювало умови для зародження в Єгипті работоргівлі.
Отже, система суспільного виробництва в епоху Середнього Царства залишилася традиційною. Проте в ній мали місце й певні зміни. Так, якщо в добу Будівників пірамід селяни колективно відповідали за сплату державі зернового податку, то тепер кожен хлібороб ніс за це індивідуальну відповідальність. Весь хліб, зібраний з селянських наділів, йшов у державні засіки, селянину ж потім виділялася певна пайка сільськогосподарської продукції,
В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд.
Окремим прошарком були воїни-професіонали.
В епоху Нового Царства штатних робітників царсько-храмового господарства чомусь називали вже іншим терміном — іхуті (іхутіу). Реальне становище їх не змінилося:
Найбільше збагачувалась жрецька верхівка (настоятелі храмів та їхні замісники), особливо жерці фіванського храму Амона та мемфіського храму Птаха.
У Новому Царстві досягла апогею бюрократизація єгипетського суспільства. Держава регулювала кількісний склад і соціальну структуру громадських служб і закладів, причому робила це, як і раніше, за допомогою системи нарядів та регулярних переписів населення й майна.
Сім’я у Стародавньому Єгипті ще значною мірою перебувала в полоні матріархату. Переважна більшість сімей у Єгипті були багатодітними.
Культура стародавнього Єгипту. Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється, як зазначалося раніше, на кілька періодів. Раннє Царство було часом виникнення ранньорабовласницького суспільства та деспотичної держави, впродовж якого сформувались характерні для стародавніх єгиптян релігійні вірування: культ природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм.
У Стародавньому та Середньому Царствах зміцнилася централізація бюрократичного управління, посилилася могутність Єгипту, його прагнення поширити межі свого впливу на сусідні народи. У цей час були споруджені вражаючі за своїми розмірами велетенські гробниці фараонів: піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, унікальні пам'ятки образотворчого мистецтва: сфінкси фараона Хефрена у Гізі та фараона Аменемхета III, створені портретний дерев'яний рельєф "Будівничий Хесіра", численні художні скарби з гробниць Хенену та Хені, статуї Кемеса - останнього фараона Середнього Царства. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід - піраміди Хеопса, яка не має собі рівних серед кам'яних споруд світу.
Нове царство було останнім періодом зовнішньої активності Єгипту, коли він вів тривалі завойовницькі війни у Передній Азії та Північній Африці. У цей час особливого розквіту набула архітектура храмів, найвідомішими з яких є прикрашені великою кількістю різноманітних колон храми Амона-Ра у Луксорі та Карнаку. Серед вершин художньої творчості цього періоду - неперевершений своєю натхненною красою образ цариці Нефертіті, чудова золота маска фараона Тутанхамона, розписи гробниць у Долині царів поблизу Фів.
У межах світогляду єгиптян формувалася релігійно-міфологічна система уявлень про світобудову та свою країну. В єгипетській міфології образи нижчих за Ра богів у багатьох виявах (боротьба за владу та зі смертю) нагадували те, до чого люди прагнули в суспільстві. Так, бог вмираючої і воскресаючої природи, її животворних сил Осіріс (Озіріс), якого вбив його брат, бог смерті Сет, за допомогою богинь Ісіди та Нефріди воскрес і, торжествуючи над смертю, став володарем царства мертвих. А його син Гор згодом переміг Сета і став володарем Землі.
Зміцненню традиційних суспільних відносин, безумовно, сприяв і верховний принцип давньоєгипетської етики, що втілювався у правилах "Маат. Для селянина дотримання правил "Маат" означало сумлінну працю, а для посадової особи - справедливе рішення.
Правила "Маат" закликали до милосердя, зобов'язували багатих допомагати бідним, привчали до культури поведінки, дисципліни, скромності та стриманості.
"Книга мертвих" - найбільша збірка релігійно-магічних текстів, записаних на сувоях папірусів, де зібрані міфи про життя у загробному світі ("царстві мертвих").
Віра в індивідуальне безсмертя породила і такий феномен у культурі давніх єгиптян, як прагнення залишити по собі пам'ять у віках, будуючи поховальні пам'ятки - гробниці та піраміди. З цим пов'язана поширена у давньоєгипетській цивілізації традиція бальзамування та муміфікації тіл померлих.
У Стародавнього Єгипту уперше у світі виникла практична медицина, певного розвитку досягла десяткова система лічби в арифметиці. Про високий рівень геометрії свідчать досконалість форм єгипетських монументальних споруд - пірамід, палаців, храмів. Давні єгиптяни володіли також деякими елементарними знаннями з алгебри, розв'язували рівняння з одним та двома невідомими.
В Єгипті існував своєрідний інтелектуальний центр - "Будинок життя", в якому створювали священні гімни та пісні. Винайдення ієрогліфічного єгипетського письма сприяло розвитку таких жанрів словесності, як міфи, казки, байки, молитви, гімни, плачі, епітафії, дидактичні твори, повісті, любовна лірика і навіть філософські діалоги та політичні трактати з теорії державної влади. Згодом виникли релігійна драма, світський театр.
Завдяки розвитку мистецтва у давньоєгипетському суспільстві вперше в історії світової культури зародилася така риса, як гуманізм. Хоча давні єгиптяни і вірили у безсмертя, в їх духовному житті існувала й антитеза цієї ідеї, відображена, зокрема, у збірці текстів епохи Середнього та Нового царств, відомій під назвою "Пісня арфіста". її пронизує думка, що все на Землі минуще, приречене на зникнення, адже ніхто з померлих не з'явився з потойбічного світу, щоб розповісти людям про долю, яка чекає їх у загробному житті. Тому слід насолоджуватися земними благами.