Козацький одяг поділявся на буденний та парадний. Участь у бойових діях, заняття полюванням і рибальством сприяли швидкому зношуванню одягу. Головними якостями буденного К.О. були зручність та невисока ціна. Для пошиття буденного одягу використовувалось домоткане полотно, дешеві сорти сукна, шкіра, смушок, недорогі дерев'яні, кістяні та металеві ґудзики. При виготовленні парадного одягу використовувалось хутро соболя, куниці, вивірки, рисі тощо. Тканину, з якої шився такий одяг, привозили з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, а також зі Сходу. Парча, оксамит, штоф прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. Ґудзики для парадного одягу часто робилися із срібла, перлів, дорогоцінних каменів і були мистецькими витворами. Дороге взуття шилося із високоякісної шкіри - сап'яну. У забезпеченні одягом козаків не було єдиної системи. Городові козаки і носили пошитий вдома одяг, і замовляли його кравцям та шевцям, яких було багато в українських містах. Парадні шапки мали смушкову околицю, сукняне зелене або червоне дно, прикрашене золотим позументом, китицю та гачок для її підв'язування. Парадні чоботи шилися із сап'яну й мали мідні або срібні підківки. Крім сорочок та шароварів, у К. к., залежно від пори року, погоди та фінансових можливостей кожного козака, комбінувалися різні види одягу Поверх сорочки надягався піджупанник, а потім і жупан. Іноді на сорочку надягалися черкеска, кунтуш або свита. Часто козаки носили куртки -юпки, капарани. В холодну пору року козаки користувалися кожухами, шубами. Старшина носила кожухи з хутра лисиці, покриті дорогим сукном, або шуби з лисиці, бобра, соболя. У негоду вдягали кобеняки, вільчури, опанчі, які захищали від дощу, снігу та великого морозу. Найчастіше в буденні дні та в походах козаки носили кожухи, кобеняки, свити, каптани, жупани, юхтові чоботи тощо. Робочий одяг козаків був ще скромніший. Замість чобіт носили постоли; часто вбирались у саморобні шкіряні куртки. Сірома, яка складала значну частину товариства, задовольнялася найскромнішим одягом; дехто не мав власного господарства і не міг купити дорогий одяг; інші не вважали турботу про одяг справою лицарською, і ставились до одягу зневажливо; зароблені гроші та захоплена у ворога здобич швидко ними розтрачувалися. Саме такі козаки могли дерти дорогі тканини на онучі. Часта участь козацтва у походах, де догляд за одягом був неможливий, та наявність серед товариства великої кількості козаків, що не мали змінного одягу, породили практику просочування вбрання риб'ячим жиром або дьогтем. Оброблений таким чином одяг не потребував прання і захищав його власника від паразитів.