96. Українська діаспора: історія та сучасність.
Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель яка має духовний зв'язок з Україною.Станом на 2004 рік за межами України проживає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько чверті народу. Міграційні, етнічні та демографічні процеси не раз кардинально змінювали біосоціальну будову українських теренів і всієї земної кулі. Спрямованість та інтенсивність цих процесів залежала від багатьох природних та соціальних чинників. Міграційні рухи, наприклад, визначалися змінами кліматичних умов, вичерпанням чи віднайденням нових природних ресурсів, геополітичними змінами, економічними кризами, воєнними подіями, дискримінаційною внутрішньою політикою тощо. Міграційні рухи людності між територією України (в сучасних межах) та рештою світу почалися сотні тисяч років тому – ще в часи заселення її первісними людьми, коли певні групи людей ще й не були сформовані як етнічні спільноти. Потрапляючи в іншоетнічне оточення територіальні групи певного етносу не поспішали перейняти чужі етнічні риси .Важливою умовою виживання етнічної групи в іншоетнічному оточенні були аткивні контакти в середині групи (шлюбні, культурні, виробничі тощо). Сліди найдавніших міграцій ми тепер не бачимо у певних етнічних рисах (мові, культурі, світогляді тощо). На початку V ст. слов'янський етнічний масив охоплював близько половини сучасної території України. Східна частина країни була етнічно неоднорідною, заселена вкрай нерівномірно. Наприкінці IV ст. гуни знищили майже всі грецькі колонії, розташовані на півдні України, відбулась еміграція більшої частини готів. Міграційний обмін українських земель з рештою світу періоду V–XIII ст. призвів до збільшення кількості етнічних спільнот. Імміграція хозар до Криму в другій половині VII–IX ст., євреїв (тоді — жидів) на початку IX ст. (і, можливо, пізніше), татаро-монголів у ХІІІ ст. була важливим чинником початку етнічного творення З нових етнічних спільнот – караїмів, кримчаків та кримських татар. Частина України (Кримський півострів) для них є історичною батьківщиною, а Україна — головною країною проживання.Міграція людності з території сучасної України на південь, захід, північ була першопричиною формування низки нових слов'яномовних етнічних спільнот (болгар, македонців, сербів, хорватів, чорногорців, босняків, словенців, словаків, чехів, білорусів, росіян), які пізніше іммігрували й тепер представлені в Україні, а також вплинула різною мірою на формування та етнічний розвиток, відповідно й на сучасну етнічність румунів, молдаван, угорців, литовців та багатьох інших народів, представлених тепер і в Україні.Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Срему. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині 18 ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.Після зруйнування Запорізької Січі частина козаків перейшла до Добруджі (в межах Османської імперії). Але значно більше селян переселювалося на Надволжя й Урал, де вони створили великі українські острови серед російської більшості.Згодом невеликі українські колонії постали у європейських столицях: Відні, Будапешті, а також у Римі. Це становило 4,6 % всіх українців у світі. На останню чверть 19 ст. припадає початок масової еміграції українців:з Австро-Угорщини до Америки;з Російської імперії — за Урал, до Азії.Причиною еміграції було аграрне перенаселення. До Америки емігрували також частково українські селяни з Російської імперії — з Холмщини й Підляшшя (та майже масово євреї з усіх українських земель).Початок еміграції за океан датується 1877 роком. З 1890-х pp. почалася еміграція українських селян до Канади, Бразилії й Аргентини .В 1914 р., українська діаспора за океаном приблизно становила 700—750 тисяч людей, поділено так:Від самого початку емігранти намагалися гуртуватися при Греко-католицькій церкві, унаслідок чого було створено греко-католицькі єпископати у США й Канаді.Слід згадати, що в українському суспільно-політичному житті назагал майже не брали участі емігранти з Закарпаття й Лемківщини — ці творили свої організації і навіть мали окрему церковну (греко-католицьку) організацію.Політична ідеологія свідомішої частини української діаспори була орієнтована на національне визволення і державну самостійність України. Поразка у визвольних змаганнях та Перша світова війна викликали першу масову українську політичну еміграцію Спробою громадянського об'єднання — це Головна Еміграційна Рада з центром у Франції, що об'єднувалаКількість політичної еміграції зменшилася в середині 1920-х років через повернення частини емігрантів (зокрема з Галичини) на рідні землі, еміграцію за океан (особливо до Канади.Українська діаспора значно поширилася й кількісно збільшилася після 1945. Одразу по війні друга хвиля політичної еміграції (понад 250 000 українців) опинилася в Німеччині й Австрії, а в кінці 1940-х — на початку 1950-х років розселилася на різних континентах і країнах. Так постали нові українській громади в Австралії, у Тунісі (Бен Метір), Венесуелі — і зміцнилися існуючі поселення в США, Канаді, Бразилії, Аргентині й Парагваї. У Європі залишилося близько 50 000 українців, що створили нову сильну українську громаду в Великобританії та зміцнили міжвоєнні громади у Франції, Бельгії, і Нідерландах.З розселенням української еміграції з Німеччини й Австрії по той бік океану пожвавилося організоване життя української діаспори у Америці й у Західній Європі. У 1948 р. постав Координаційний Осередок Українських Громадських Організацій в ЄвропіУ найгіршому становищі з усіх перебувала українська діаспора в СРСР. Хоч кількісно вона перевищувала решту української діаспори у світі, проте користувалася всіма гарантованими правами й інституційними засобами національного життя в межах іншої країни. Складаючись із понад 6 млн. українців, розпорошених по всіх республіках СРСР, нагадуються дореволюційні царські часи. Якщо до 1930-х існувала ще українські преса й шкільництво на суміжних українських етнографічних землях поза УРСР і на Далекому Сході, то з середини 1930-х років усе було ліквідовано.
З незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні. Станом на 2010 рік за межами України мешкало до 10 млн. українців.Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін: до 1939 року (а частково й згодом) вона збільшувалася завдяки новому припливові з України (звичайно, також завдяки природному приростові), зменшується через повернення (рееміграцію) в Україну та (зокрема, в третій і дальших генераціях) через асиміляцію та денаціоналізацію.