90. Українські землі в роки революції 1917 1921 рр.
Українська революція 1917–1921 років — черга подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках. Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917–1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР,Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком несконсолідованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, розбіжностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.[1] Однак, не досягши своєї цілі, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.[2] 23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. вся повнота влади зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 (15) березня члени цього комітету прийняли від монарха акт про зречення, сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, яка згодом мала вплив на формування та діяльність уряду.На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 2 (15) березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав»,.3—5 березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів[5]. Як і в Росії, в Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.На початку березня в клубі «Родина» Товариства українських поступовців зібралися близько 100 представників українських організацій. На цих зборах народилася ідея створення спеціальної організації для координації національного руху[6]. 7 березня пройшли вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР був обраний відомий історик і громадський діяч М. Грушевський .8 квітня в Києві пройшов Всеукраїнський національний з'їзд На з'їзді депутати обговорили різні аспекти національно-територіальної автономії Україні, М. Грушевського — головою УЦР, В. Винниченка і С. Єфремова — заступниками голови Мандати членів Ради отримали відомі українські громадські та політичні діячі: Д. Дорошенко, М. Міхновський, В. Прокопович, Є. Чикаленко, О. Шульгін, А. Ніковський, С. Русова, В. Леонтович, Л. Старицька-Черняхівська та ін.У червня на засіданні Комітету Центральної Ради був прийнятий і у той самий день на Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднений документ, в якому говорилося про національно-територіальну автономію України. 15 (28) червня Комітет Центральної Ради створив Генеральний секретаріат — виконавчий орган Ради. Першим генеральним секретарем був обраний В. Винниченко.У відповідь Центральна Рада 3  липня проголосила Другий Універсал, в якому йшлося про прийняття УЦР заклику уряду до єдності, про поповнення УЦР представниками національних меншин і перетворення її в єдиний вищий орган революційної демократії України[18].В середині липня українська делегація прибула до Петрограда для затвердження складу Генерального секретаріату Тимчасовим урядом20 жовтня (2 листопада) в Києві розпочав роботу Третій Всеукраїнський військовий з'їзд. На з'їзді один з лідерів українських есерів виступив з критикою з приводу компромісної політики Центральної Ради, а також закликав «утворити власними силами Українську Демократичну Республіку»[23]; В. Винниченко заявив, що генеральні секретарі не є чиновниками Тимчасового уряду, а сам Генеральний секретаріат непідзвітний Тимчасовому уряду, а лише українській демократії, що його породила[24].28 жовтня Центральна рада наділила Генеральний секретаріат функціями ліквідованого Крайового комітету охорони революції. 29 жовтня (11 листопада) Генеральний секретаріат узяв в свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення. 31 жовтня (13 листопада) загальні збори Центральної Ради поширили владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Холмську і частково Таврійську, Курську та Воронезьку губернії[29][30]. 1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючого військами КВО підполковника В. Павленка.В таких умовах Центральна Рада 7 (20) листопада прийняла Третій Універсал, в якому йшлося про створення Української Народної Республіки в федеративному зв'язку з Російською республікою, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю за виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи та житла, скасування смертної кари[31].У листопаді—грудні 1917 року .11  січня 1918 року Мала Рада ухвалила Четвертий Універсал, який проголосив незалежність Української Народної Республіки. В документі говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу»[41]. Також в Четвертому Універсалі говорилося про формуванняРади Народних Міністрів, переговори про мир з Центральними державами, розпуск регулярної армії і формування «народної міліції», боротьбі з більшовиками.З початку грудня 1917 року в Брест-Литовську більшовицька делегація готувалася до підписання мирного договору з Центральними державами. Незважаючи на те, що зовнішньополітичні симпатії керівництва УНР залишалися на боці Антанти, обставини спонукали його втрутитися в цей переговорний процес. 13 (26) грудня 1917 делегації Центральних держав висловили згоду на участь у мирних переговорах представників УНР.29 квітня Центральна Рада утвердила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». У той самий день на Всеукраїнському з'їзді хліборобів, який зібрав близько 6,5 тисяч делегатів, П. Скоропадський був проголошений гетьманом України.У ніч на 30 квітня під контроль гетьманців перейшли всі найважливіші урядові установи. В Києві була поширена підписана гетьманом «Грамота до всього українського народу», в якій говорилося про перехід повноважень глави держави до «гетьмана всієї України» П. Скоропадського, перейменування УНР в Українську державу, формування виконавчого органу Української держави — Ради Міністрів.Він створив правові підстави для повернення землі та майна поміщикам. 15 травня гетьман запровадив тимчасові правила відшкодування збитків. Гетьманський уряд доклав чимало зусиль для зміцнення грошової системи. Був створений Український державний банк, а також Державний земельний банк[62].Урядом були зроблені кроки для відродження української культури і духовності. По всій країні було одкрито близько 100 нових українських гімназій. В Києві і Кам'янці-Подільському були одкриті українські державні університети[63]. 20 червня — 11 липня в Києві пройшов Всеукраїнський Церковний Собор, на якому було розглянуто питання про автокефалію української церкви[64]. У листопаді нарешті була одкрита Українська Академія Наук. Першим президентом УАН став відомий учений В. Вернадський.Відносини Української держави з Центральними державами регулював Берестейський мирний договір.Уряд Української держави не визнав законності окупації Румунією земель Бессарабії. Німеччина, Болгарія і Туреччина ратифікували договір про об'єднання Східної Галичини та Північної Буковини в окремий коронний край, але Австро-Угорщина 16 липня в односторонньому порядку розірвала цей договір, виставивши за причину те, що Україна не виконала в повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо поставки хліба[65]. 10 вересня Українська держава підписала з Німеччиною нову угоду про постачання сільськогосподарської продукції та сировини.Наприкінці жовтня Український національний союз з ініціативи партії хліборобів-демократів призначив на 17 листопада одкриття Національного конгресу, у порядку денному якого опинилися питання міжнародного становища України, легітимності влади гетьмана, економічної політики. Питання про дозвіл проведення конгресу розглянула Рада Міністрів. До середини листопада Центральні держави зазнали поразки у Першій світовій війні. Переможна Антанта не визнавала незалежність України. В таких умовах Скоропадський 14 листопада видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. 3 листопада на засіданні Українського національного союзу було сформовано Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри,Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. 14 грудня гетьман зрікся влади.Становище УНР ускладнювалося втратою боєздатності армії. 22 січня в Києві, на Софійській площі, було проголошено Акт соборності — возз'єднання УНР і ЗУНР. Хоч Західноукраїнська Народна Республіка і перетворювалася на Західну область УНР, на її території продовжувала функціонувати своя система влади. Представники ЗУНР наполягли на тому, що лише спільні Установчі збори остаточно утвердять закон про форму включення західних земель до складу УНР.11 березня 1920 у Варшаві одновилися українсько-польські переговори, які розпочалися наприкінці 1919 року. 28 квітня було підписано договірміж УНР і Польщею, за яким Польща визнавала незалежність України, зобов'язувалася не укладати жодних угод з третіми країнами, ворожими Україні, визнавала за УНР право на територію східніше од границь Речі Посполитої 1772 року[90]. Отже, УНР за визнання незалежності довелося заплатити ціною територіальних поступок. До Польщі одходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частково Полісся та сім повітів Волині.Крім політичної конвенції, Варшавський договір містив ще й військову, за якою 25 квітня 1920 об'єднані збройні сили Польщі та УНР перейшли у наступ на Червону армію[91]. У 1920–1921 роках в Україні діяли численні повстанські загони.