88.Українські губернії Російської імперії кінці 18-поч.20ст.
В останні десятиріччя XVIII ст. в Україні відбулися надзвичайно глибокі зміни.Якщо раніше Українська козацька держава з певними обмеженнями визначала зміст свого внутрішнього життя, то після її ліквідації Україна перетворилася на губернії Російської імперії, які жили за указами та розпорядженнями з Петербурга.Перемоги над Туреччиною, ліквідація автономії Слобожанщини і Гетьманщини, розорення Запорозької Січі, поділи Речі Посполитої дали змогу Російській імперії зміцнитися за рахунок включення українських територій до свого складу та їх експлуатації. Наприкінці XVIII ст. під владою Романових сконцентрувалося 4/5 території нашої Батьківщини, де проживало 8,2 млн мешканців.на зламі XVIII-XIX ст. підросійську Україну було поділено на 9 губерній. управління в них здійснювалося за імперськими зразками. Колишні козацькі полки Слобожанщини було перетворено на Слобідсько-Українську губернію. На території колишньої Гетьманщини створено Чернігівську та Полтавську губернії. Правобережжя поділено на Волинську, Київську та Подільську губернії. Південні землі включено до складу імперії як Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. З невеликими змінами даний адміністративно-територіальний поділ зберігався до часів української революції 1917-1921 pp.Управління губерніями здійснювали генерал-губернатори, призначені царем. Вони зосереджували у своїх руках усю повноту адміністративної влади й вирішували питання громадського життя. На початку XIX ст. було створене Малоросійське генерал-губернаторство, до складу якого ввійшли дві лівобережні губернії. У 1830-1831 pp. правобережні губернії стали складовими Київського генерал-губернаторства. Генерал-губернатори мали майже необмежену владу й насамперед займалися військовими справами та попереджали будь-які прояви опозиційності.Губернії складалися з повітів, управління в яких здійснювали царські справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. У 1835 р. позбавлене магдебурзького права останнє самоврядне місто України — Київ.Протягом першої половини XIX ст. територія України залишалася роз'єднаною на окремі регіони.Тодішня підросійська Україна складалася з чотирьох великих регіонів:Правобережна Україна, Слобожанщина, Лівобережна та Південна (Степова)  Україна.  Заселення українцями Північного Кавказу зумовило формування Кубанської України.Знищення козацької державності, запровадження російських державних установ, зросійщення переважної частини козацької старшини вивели Україну з осередку європейських націй. Російський уряд намагався перетворити українців на етнічну масу без своїх провідників та історичної пам'яті, нездатну захистити свою культуру, а тим більше примножувати й розвивати її.основною частиною населення якої були селяни значна їхня частина була закріпачена: у губерніях Лівобережжя кріпаки становили 40-45 % місцевого населення. Національний склад Лівобережжя був найодноріднішим.українці становили понад 98 % мешканців краю. В основному це були селяни й поміщики.Після ліквідації Гетьманщини на Лівобережжі збільшилася кількість росіян. Вони переважали серед державних чиновників військових, жандармів, поліцейських.Населення Правобережжя було представлене передусім трьома станами і народами. На зламі століть 88 % мешканців цього краю становили українці — майже всі вони були кріпаками..Панщина, замість визначених трьох днів, часто становила шість. Експлуатація селян на Правобережжі сягнула тієї критичної межі, за якою селяни вже не мали змоги утримувати власні господарства.У 1796 р. на Південну Україну було офіційно поширено дію кріпосного права. Південна Україна сприймалася українцями як казковий благословенний край, де можна було легко й швидко «розжитися». Тому чисельність мешканців тут швидко зростала за рахунок переселенців. За приростом населення губернії Степової України набагато випереджали інші регіони Російської імперії.Буржуазні відносини протягом першої половини XIX ст. спричинили зміни в зовнішньому вигляді міських і сільських жител. Усе частіше мешканці оздоблю вали фасади будинків, укривали дахи ґонтом або черепицею, ставили шибкові вікна. Заможніші селяни вкривали дахи жерстю, прикрашали груби кахлями, робили попереднє планування своїх помешкань.У містах того періоду зароджувалися й нові форми проведення вільного часу. Міщани отримали можливість дивитися театральні вистави, відвідувати концерти, нерідко влаштовувані на центральних майданах міст і в парках.
Українське слово залунало в школах і вищих учбових закладах; виникла україномовна преса. У 1905 р. в Лубнах почала виходити газета “Хлібороб”, з’явились журнали “Дзвін”, “Українська хата”, “Рідний край”, “Посів”, “Село ” та інші. Всього 24 україномовних видань;  з’явились 35 осередків культурно-освітньої організації “Просвіта” в яких працювали: М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Мирний, Д.Яворницький та інші представники української інтелігенції; виникають, набирають сили і досвіду українські політичні партії: РУП, УСДРП, УПСР (есери);  створюються ради робітничих депутатів і профспілкові організації;  розгортається кооперативний рух, виникають місцеві організації, російської селянської спілки, які були створені в 7 губерніях, 12 повітах, 120 волостях;  набувається досвід парламентської діяльності через Українські думські громади, які функціонували в І і ІІй Державній думі і поставили на порядок денний питання про автономію України;  виграв український рух і від Столипінської аграрної реформи, яка мала на Україні найбільший успіх.
Таким чином український національний рух в роки першої російської революції досяг суттєвих соціально-економічних і суспільно-політичних зрушень, що дало можливість офіційно поставити в Державній думі питання про надання Україні автономії.