77. Галицько-Волинська держава.
У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян.Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини. існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.). влада  бояр в Галицькому князівстві була дуже велика. бояри одержували земельні володіння за службу князю. Волинська знать залежала від щедрості князя, і тому була більше віддана йому. Саме через це волинські князі, а не галицькі, змогли об'єднати обидва князівства в єдину державу.Після смерті останнього Ростиславича в 1199 р. Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були незадоволені силою та свавіллям галицьких бояр, зайняв Галич. Він об'єднав Галицьке і Волинське князівства. У своїй об'єднаній державі князю довелося вести досить рішучу боротьбу з галицьким боярством, яке виступало проти посилення княжої влади. У 1203 р. Роман Мстиславич захопив Київ і прийняв титул великого князя. Роман княжив усього шість років (1199-1205 рр.).II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав і Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича. у 1221 р.,і князем став Мстислав Удатний. У 1228 р. Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королю. Данило Романович.III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. IV  етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво. Від неї відходили окремі землі.На початку XIV ст. син Лева Даниловича король Юрій I Львович відновив єдність Галицько-Волинської держави, зосередивши в своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами. Він переніс столицю з Холма до Володимира.V етап (1323-1349 рр.) - занепад. останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. Відразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської Держави втрутились іноземці У 1352 р. між ними було укладено мирну угоду, згідно з якою Польща зберігала права на Галичину, а Литва - на Волинь. Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.