75. Східнослов'янські племена в епоху Великого переселення народів.
Початки формування сучасних слов'янських народів криються в часах, коли —на території Східної і Південно-Східної Європи розпочалося Велике розселення слов'ян, яке тривало до кінця VII ст. Єдина до цього слов'янська спільнота поступово розпадалася на східно-, західно-, південно- й північнослов'янські племінні утворення. На середину І тис. на історичних теренах України вже існували Антський і Склавинський союзи слов'янських племен. Після розгрому в V ст. гунів і загибелі Західної Римської імперії Антський союз почав відігравати помітну роль у Східній  і Південно-Східній Європі. Однак на початку VII ст. він був розгромлений аварами. Слов'янські племена колонізували нові землі й, об'єднуючись, утворювали нові союзи племен.Спочатку виникали тимчасові об'єднання племен переважно для боротьби з ворогами чи проведення походів; згодом - союзи близьких за культурою й побутом сусідніх племен і, нарешті, утворювалися територіальні об'єднання протидержавного типу (землі, княжіння).Наприкінці VIII ст. на етнічних теренах України сформувалося сім політичних союзів: дулібів (волинян, бужан), деревлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян. Одним із перших виник Дулібський союз, що об'єднував племена, які заселяли території від Західного Бугу на заході до Горині на сході та від Прип'яті на півночі до басейну Верхнього Дністра на півдні. Загадковою залишається історія уличів і тиверців. Вочевидь, перші з них сформувалися на території, розташованій південніше полян, між річками Оріллю, Дніпром і Самарою та в лісостеповій частині Південного Бугу. У Прутсько-Дністровському межиріччі утворилися племена тиверців, які згодом зайняли територію до Південного Бугу. Хорвати займали терени Верхньої Наддністрянщини (західніше р. Збруча), межиріччя Верхнього Пруту й Дністра, Північну Буковину, Прикарпаття й частину Закарпаття.Східніше волинян жили деревляни. Межі їхніх земель простягалися від р. Случі на заході й майже до Дніпра на сході. Майже всі ці племінні об'єднання мешкали в смугах лісостепу й лісу, які виявилися сприятливішими для розвитку господарства й безпечнішими для життя.В умовах становлення союзів племен зростала їх роль як військово-політичної сили. Значну частину захопленої під час воєнних дій здобичі привласнювали вожді племен і дружинники - озброєні професійні воїни, котрі служили вождям і князям за винагороду. Помітну роль відігравали вбори чоловіків воїнів, або народні збори (віча), які розв'язували найважливіші громадські питання. Відбувалося виділення в окремий прошарок племінної верхівки, в руках якої зосереджувалася влада. Верхівку складали князі, бояри (знать, пов'язана службовими стосунками з князем), дружинники.
З кінця VIII ст. прискорилося становлення протодержавних утворень (княжінь), очолюваних князями місцевих династій.Особливо інтенсивно цей процес відбувався на теренах Полянського племінного княжіння. Зростало значення Києва - його столиці. Географічне розташування південної групи східно-слов'янських племен істотно впливало на характер  відносин із сусідніми народами й державами. Територія їхнього проживання знаходилася на межі між Сходом і Заходом, на межі двох великих людських цивілізацій - європейської та азійської, а отже, невипадково дістала назву Великого кордону. Ці землі розташовувалися на перехресті давніх доріг і торгових шляхів зі сходу на захід і з півночі на південь, якими просувалися різні племена й народи. Вони були відкритими і не захищеними природними бар'єрами, що робило їх вразливими для набігів і вторгнень.
Упродовж VІІ-VІІІ ст. основну загрозу для місцевого населення становили прийшлі народи зі Сходу й Півдня. Так, далеко не завжди мирно складалися відносини з тюркомовними племенами булгар (болгар), державне утворення яких виникло на початку VII ст. у Приазов'ї. У середині VII ст. у Прикаспії й Приазов'ї утворюється сильна держава - Хозарський каганат, яка спочатку утвердилася в Північному Причорномор'ї, а пізніше - в Криму. Хозари намагалися підкорити сусідні племена. Спочатку вони обклали даниною радимичів, в'ятичів і сіверян, а пізніше й полян. Боротьба з ними сприяла згуртуванню племен Полянського племінного княжіння, які торгували з Хозарією. Можливо, саме в неї вони запозичили титул володаря - каган.Важливе місце займали стосунки східних слов'ян із Візантією. Це були як воєнні конфлікти, так і мирні, інколи навіть союзницькі відносини. Розвивалася також взаємна торгівля. На заході доводилося спілкуватися зі словаками, поляками та чехами.Проживаючи на теренах Великого кордону, південні східнослов'янські племена, з одного боку, змушені були захищатися від войовничих сусідів зі зброєю в руках, а з другого - мали можливість переймати від них усе краще, збагачуючи власну мате ріальну й духовну культуру. V—VIII ст. стали важливою віхою в історії слов'ян. Вони колонізують нові території. Утворюються основні політичні союзи. Виникають зародки державного життя.