72. Європейський Союз: історія та сучасність.
«Загальний ринок» (Європейське економічне співтовариство, ЄЕС) - перший етап
економічної інтеграції країн Західної Європи, що розпочався з підписання шістьма
країнами (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція й ФРН) Римського договору (25 березня 1957 р.). До початку 1990-х рр. у ЄЕС у цілому сформувався єдиний економічний простір, були закладені єдині митні правила й тарифи та створена єдина валютна одиниця.
Європейський союз (ЄС) - об'єднання 27 європейських держав, що підписали
Договір про Європейський союз (Маастрихтський договір). ЄС - унікальне міжнародне
утворення, він містить ознаки міжнародної організації й держави, однак формально не є ні тим, ні іншим. Союз не є суб'єктом міжнародного публічного права, однак має
повноваження на участь у міжнародних відносинах і грає в них велику роль.
Перший крок на шляху створення Європейського співтовариства було зроблено 18
квітня 1951 р., коли шість західноєвропейських держав - Бельгія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Франція й ФРН підписали у Парижі Договір про забування Європейського
співтовариства вугілля й сталі (ЄСВС).
I етап (1951 - 1957роки) - євроінтеграційні процеси отримали розвиток переважно
у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на
сферу зовнішньої політики й оборони успіху не мали. Подальший розвиток
співробітництва між країнами-членами ЄСВС призвів до усвідомлення необхідності
розбудови ширшого й всеохоплюючого економічного об'єднання, а також координації
зусиль у галузі мирного використання ядерної енергії. В 1957 р. ці країни підписали
Римські договори, які заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Євратом.
II етап (1958-1969 роки) перехідний - європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства. Головними
досягненнями цього періоду були запровадження спільного митного тарифу й створення Митною союзу, який став підґрунтям подальшої економічної інтеграції Співтовариства. Одночасно з утворенням Митного союзу була досягнута лібералізація руху працівників, а також свобода підприємництва й надання послуг у сфері промисловості й торгівлі. Протягом цього періоду було прийнято більшість головних рішень щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, визначено принципи механізму й інструменти фінансування Спільної сільськогосподарської політики ЄЕС. У 1967 р. відбулося злиття інститутів трьох Співтовариств у єдину Раду міністрів і єдину Комісію, які разом із Європейським Парламентом і Судом створили спільну інституціональну систему Європейських співтовариств. У 60-ті роки розпочалися переговори про вступ у ЄС Великобританії, Данії, Ірландії, Норвегії.
III етап (1969 - 1973 роки) розвитку євроінтеграційного процесу - співтовариство,
врахувавши досягнення перехідного періоду, задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної Уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Під час цього періоду відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені першою за післявоєнні часи економічною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси.
ІV етап (1973 - 1986 роки) - співтовариство розвивалося в умовах економічної і
фінансової кризи, яка супроводжувалась посиленням протекціоністських,
дезінтеграційних тенденцій і сепаратних дій країн-членів. Внаслідок розширення
Співтовариства ускладнилось функціонування його інститутів, досягнення консенсусу
між країнами-членами. За цих умов Співтовариству довелось, у першу чергу,
сконцентрувати зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуках шляхів підвищення ефективності інституціональної системи. Однак, незважаючи на ускладнення,
розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція поширилась на нові сфери, зокрема, соціальну й науково-дослідницьку, регіональний розвиток, розпочалось розширення Співтовариства на Південь. Країни-
члени прийняли рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної
інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва, а
також про проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту.
V етап (1986 - 1992 роки) - відбувається активізація євроінтеграційних процесів.
Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило у якісно
новин етап розвитку, пов'язаний із завершенням формування єдиного внутрішнього
ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку
розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу
мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема,
охорон)' довкілля, а також включив механізм Європейського політичного співробітництва
у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб'єкта
міжнародної політики.
VI етап (з 1992 року) - формально початок новому етапові розвиту інтеграції було
покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р., який заснував Європейський
Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами
співробітництва, визначених у цьому Договорі.
Розширення Європейського Союзу
Рік Країна
1957 Бельгія, ФРН, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція (країни-засновники)
1973 Велика Британія, Данія, Ірландія
1981 Греція *
1985 Гренландія (автономна територія Данії") виходить зі співтовариства
1986 Португалія, Іспанія
1990 НДР (приєдналася до ФРН)
1995 Австрія, Фінляндія, Швеція
2004 Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія,
Естонія
2007 Болгарія, Румунія
Всього - 27 країн
17 грудня 2005 р. офіційний статус кандидата на вступ у ЄС був наданий
Македонії. Визначено строк початку переговорів про вступ з Хорватією. Також
підписаний ряд документів, що стосуються Туреччини, Молдови і України, але конкретні
перспективи вступу в ЄС цих держав поки ще не ясні.