Дифузіонізм (лат.diffusio - проникнення) в етнології сформувався наприцкінці ХІХ ст. Дифузіоністи доводили, що елементи культури е унікальними, виникають лише один раз у конкретних географічних умовах, а з центру свого виникнення поступово поширюються в просторі і часі. Дифузіоністи ідею прогресивного розвитку людства підмінювали принципом її просторового і часового поширення. Ставили собі за мету - виявити області походження окремих культур чи культурних явищ, відтворити шляхи їх поширення у просторі і часі і точно їх фіксувати на мапах.
Засновником дифузіонізму був проф. Мюнхенського і Лейпцізького університетів Фрідріх Ратцель. Він виділив два способи переміщення елементів матеріальної культури 1)повне і швидке переміщення всього культурного комплексу; 2)переміщення окремих етнографічних предметів від одного етносу до іншого. Також, він сформулював основні теоретичні засади дифузіонізму:
- принцип поширення взаємовпливу культур та їх зміни шляхом запозичення;
- ідею одного чи кількох центрів виникнення людської культури;
- тезу про відносну незалежність явищ культури від людини, яка є лише носієм етнографічних предметів, тобто відіграє другорядну роль.
Ці теоретичні положення були розвинуті різними школами і теоріями дифузіонізму.

Антропогеографія. Засновником був німецький етнолог і фольклорист Лео Фробеніус, автор відомого дослідження "Походження африканських культур" 1898. Він Застосовуючи принципи природничих наук до вивчення культури, він розробив підхід до культури як до живих організмів, живих істот.
Культурно-історична школа (теорія "культурних кіл"). Особливий напрям дифузіонізму розроблений німецьким істориком і етнологом Фріцом Гребнером. Він вважав, що кожне явище культури (тотемізм і магія, лук і стріли і т.п.) зявляються в історії людства лише один раз в одному місці. З цього місця вони поширюються по всьому світу. На його думку, це означає, що повторюваності в історії людства немає, а значить, немає загальних закономірностей розвитку людства.
Віденська школа Вільгельма Шмідта. В.Шмідт - католицький священник з широкою етнологічною і лінгвістичною ерудицією. Свої погляди В.Шмідт виклав 1912 р. в праці "Походження ідеї Бога". Ідея Бога в нього була визначальною, тому автор прагнув довести давність тих культур, у яких можна виявити ідеї віри в єдиного Бога, ознаки моногамії, патріархату, держави і т.ін. В. Шмідт побудував загальну типологію етносів та їх культур за "культурними колами", що нібито представляють всесвітньо-історичні стадії послідовного поширення культур з одного центра.