Порівняльно-історичний метод.

Метод дає можливість виявити особливе і загалье в розвитку етносів та їх культури, зясувати причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної культури, пояснити причини і хід формування історико-етнографічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати історію первісного суспільства і т.ін.
Спробу порівняти й пояснити схожості в культурі і побуті різних етносів зробив ще Геродот (V ст.д.н.е.). Вперше метод застосував у 1724 р. французький монах-езуїт і етнограф Ж.-Ф. Лафіто.
Ще наприкінці XVIII ст. були зроблені спроби сформулювати основні принципи порівняльного методу. Провідну роль у його розробці відіграли ті етнографи і археологи, які стояли на позиціях еволюціонізму. Великий вплив на встановлення методу мали праці Л.Моргана, Е.Тайлора, Дж.Мак-Леннана, Дж. Фрезера, які вивчали розмаїття традиційно-побутової культури в його історичному розвитку, намагалисся виявити тенденції і закономірності такого розвитку.
Сучасний порівняльно-історичний метод розглядає етноси та їх культури як цілісні системи, враховує як загальні ттенденції їх розвитку, так і вплив місцевих факторів на формування особливостей їх традиційно-побутової культури. Нині застосовується "3" види порівнянь: історико-генетичний, історико-типологічний та історико-дифузійний.

Історико-генетичні порівняння найчастіше застосовуються для реконструкції первісного суспільства, при вивченні явищ, які мають спільне історико-стадіальне чи єжине генетичне походження.
Історико-типологічні порівняння проводять при вивченні як нині побутуючих компонентів культури етносів, так і тих, які відтворюються на основі різноманітних джерел.
Історико-дифузійні порівняння проводять при вивченні тих явищ традиційно-побутової культури, які набули схожих ознак внаслідок взаємозвязків і контактів.

Названі види порівнянь дають добрі результати, якщо їх використовувати комплексно. Метод дає можливість розвязати найскладніші проблеми етногенезу, еволюції.

Метод типологічного аналізу.

Нині він є загальноприйнятним і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного матеріалу. Він дає змогу виділити з массового фактичного матеріалу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побутової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності. Головним поняттям методу є "тип" - побудована дослідником ідеальна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси досліджуваних явищ, обєктів чи етнічних спільнот. Етнологія користується такими процедурами типологічного аналізу, як: класифікація, типологізація та періодизація.

Класифікація - упорядкування зібраного фактичного матеріалу, побудова на його основі реальних і конкретних моделей традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак і рис. На цій основі в етнології розроблено релігійну, расову, лінгвістичну, господарсько-культурну, історико-етнографічну та інші класифікації етносів.
Типологізація - науково-теоретична модель упорядкування і виділення особливостей традиційно-побутової культури на основі поєднання кількох особливостей предмета дослідження.
Періодизація - побудова наукових моделей однопорядкових ознак традиційно-побутової культури в їх часовому розвитку. Розглядаючи етноси і традиційно-побутову культуру в їх розвитку, етнологія виділяє епохи, етапи, періоди.

Метод комплексного аналізу.

В його основі лежить підхід до етносів як до неповторних міжпоколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою мозаїкою і складною соціальною структурою. Суть методу комплексного аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у поєднанні з матеріалами і висновками інших наук.

Метод компонентного(системного) аналізу.

Використовується названий метод при потребі дати цілісну характеристику етнічних спільнот, що вимагає описати всі складові компоненти етносів як динамічних систем: внутрішню етнографічну мозаїку, традиційно-побутову культуру, їх демографічні, соціальні, економічні, мовні, психологічні особливості тощо.
В основі аналізу лежить кількісна характеристика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші результати дає метод системного аналізу при вивченні  етносів як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сімей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населення окремих країн чи територі, соціальної структури еносів, рівня їх освітнього і кільтурного розвитку і т.ін.

Реконструктивний метод (пережитків).

В основу методу покладено факт про те, що в культурні кожного народу зберігаеться чимало залишкових явищ(пережитків) культури і побуту попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обрядів, вірувань, звичок, норм поведінки та виховання і т.ін. Метод пережитків достатньо повно розробив Е. Тайлор. Пережитки можуть мати одне з трьох значень:
а) бути незмінними залишками попередніх історичних епох.
б) бути звичаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін пристосувалися до нових умов.
в) бути заново відродженими традиціями.
Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд особливостей функціонування первісного суспільства.