Традиційний   український   обряд весілля умовно поділяється на трицикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У різнихетнографічних районах України кожному з них були властиві свої ритуали,обряди і звичаї. Основну увагу зосередимо на спільних загальноукраїнських рисах і традиціях українського весілля. До   п е р е д в е с і л ь н о г о   ц и к л у належать обряди, пов'язані здосягненням згоді; молодих і їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Запити — це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. Цей термін був поширений переважно на Харківщині та Сумщині; на Чернігівщині й Кіровоградщи-ні — «допити», на Івано-Франківщині — «визнавки». На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичів. У кінці XIX — на початку XX ст. звичай попереднього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів. Сватання — перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи — місяць. Після сватання відбувалися оглядини (обзорини) і заручини. Заручини — це своєрідне закріплення остаточної згоді на шлюб і прилюдне
оголошення цієї події. Обов'язковими елементами були перший посад молодих (їх саджали поруч як наречену пару) і обмін подарунками. В Україні в XIX — на початку XX ст. побутував звичай: після шлюбу молода їхала до себе додому, де відбувалася гостина за участю переважно хлопців і дівчат, але без молодого. Він повертався додому, щоб зібрати весільний поїзд, який формувався вже після обряду вінчання — їхали по молоду. На шляху молодому влаштовували «перейму», вимагаючи за неї викуп.