http://dusi.4bb.ru/ Дюси.ru :) ru-ru Wed, 12 Jul 2023 03:41:16 +0300 MyBB/mybb.ru http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=503#p503 <p>Добро пожаловать в захватывающий увлекательный лабиринт потрясающих картин, где каждый красочный мазок скрывает свою особую историю, впечатляющую ваше воображение и зажигающую желание новых морских приключений. Представьте себе грандиозные корабли, плывущие по необъятным просторам океана, поднимающие паруса к новым горизонтам и раскрывающие двери в мир фантазии. Готовы ли вы прилипнуть к этому увлекательному путешествию?<br />!@#</p> <p>Ссылка <a href="https://www.9111.ru/questions/7777777772707125/" rel="nofollow" target="_blank">https://www.9111.ru/questions/7777777772707125/</a></p> <p><a href="http://elysium.mybb.su/viewtopic.php?id=404#p3138" rel="nofollow" target="_blank">Аренда прокси</a>&#160; |&#160; <a href="http://lovehogwarts.rusff.me/viewtopic.php?id=15#p42" rel="nofollow" target="_blank">девушка через нейросеть</a>&#160; |&#160; <a href="http://owd.4bb.ru/viewtopic.php?id=42#p556" rel="nofollow" target="_blank">вознаграждение за творческие посты</a>&#160; |&#160; <a href="http://peklama.bbok.ru/viewtopic.php?id=9974#p19882" rel="nofollow" target="_blank">Приключения на штормовых водах</a>&#160; |&#160; <a href="http://groupbis.6bb.ru/viewtopic.php?id=33#p182" rel="nofollow" target="_blank">гибкий и простой способ управления активами</a>&#160; |&#160; <a href="http://barnekude.forumrpg.ru/viewtopic.php?id=59#p59" rel="nofollow" target="_blank">прокси с поддержкой HTTP и SOCKS протоколов</a></p> mybb@mybb.ru (ibatril) Wed, 12 Jul 2023 03:41:16 +0300 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=503#p503 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=502#p502 <p>Использование VPN или прокси сегодня стало необходимостью для тех пользователей интернет, которые ведут активную работу в сети. Уверен, что никому не нужно рассказывать что для того, чтобы открыть Twitter или какой то любой другой заблокированный ресурс, придётся раскошелиться на подписку VPN. </p> <p>Вместо VPN рекомендую использовать прокси, которые подойдут как новичкам, так и специалистам. Это поможет вам контролировать каждый арендованный IP адрес, и самому решать какой из них нужно продлять, и при этом тратить намного меньше чем стоит самая недорогая подписка VPN. Убедитесь в этом сами, с компанией которая уже много лет на этом рынке и зарекомендовала себя как проверенный и надежный партнёр <a href="https://proxy6.net/a/4278" rel="nofollow" target="_blank">https://proxy6.net/a/4278</a></p> <p>Стоимость одного прокси хорошей скорости, всего 8.4 руб/мес, что намного выгоднее чем VPN и при этом без потери качества.<br />!@#</p> <p><a href="http://soborcherepovet.5bb.ru/viewtopic.php?id=337#p8923" rel="nofollow" target="_blank">прокси с большим количеством IP-адресов</a>&#160; |&#160; <a href="http://prf.4bb.ru/viewtopic.php?id=6706#p13466" rel="nofollow" target="_blank">Блог рисунков нейронной сети</a>&#160; |&#160; <a href="http://uaget.7bb.ru/viewtopic.php?id=22#p240" rel="nofollow" target="_blank">простой способ контролировать свои криптовалютные счета</a>&#160; |&#160; <a href="http://clicktime.mybb.ru/viewtopic.php?id=2145#p3274" rel="nofollow" target="_blank">оплата за интересные соцпосты</a>&#160; |&#160; <a href="http://itshoggi.2bb.ru/viewtopic.php?id=390#p6529" rel="nofollow" target="_blank">нейросеть создала уникальные работы с парусниками в ярких сюжетах</a>&#160; |&#160; <a href="http://dragzone.4bb.ru/viewtopic.php?id=79#p554" rel="nofollow" target="_blank">Полный контроль над собственными прокси</a></p> mybb@mybb.ru (ibatril) Wed, 21 Jun 2023 20:58:38 +0300 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=502#p502 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=501#p501 <p>Прокси-серверы выполняют функцию в современном интернете, предоставляя возможность обеспечить анонимность, защиту данных и доступ к ограниченному контенту. Если вы ищете надёжные прокси-серверы для своих потребностей, мы рады предложить вам нашу сервис по покупке прокси.</p> <p>Виды прокси-серверов<br />У нас вы можете выбрать из многочисленных видов прокси-серверов, включая SOCKS и прочие варианты. Каждый тип прокси предлагает свои преимущества, и мы поможем вам выбрать оптимальный вариант в соответствии с вашими требованиями.</p> <p>Качество и надежность<br />Мы гарантируем высокое качество и надежность наших прокси-серверов. Вы можете быть уверены, что приобретая прокси у нас, вы получаете безопасный инструмент для вашей безопасности и полноценного использования в интернете.<br />!@#<br />Простой процесс покупки<br />Приобретение прокси у нас легко и удобно. Мы предлагаем гибкую систему ценообразования, чтобы вы могли выбрать оптимальный вариант в соответствии с вашими требованиями и финансовыми возможностями.</p> <p>Если вам необходимы надежные прокси-серверы, готовые удовлетворить ваши потребности, обратитесь по ардресу <a href="https://proxy6.net/a/4278." rel="nofollow" target="_blank">https://proxy6.net/a/4278.</a> Мы предлагаем разнообразные варианты прокси с высоким качеством и гибкими тарифами. Не упустите возможность обеспечить безопасность и комфортное использование ваших онлайн-ресурсов с нашими прокси-серверами.</p> <p><a href="http://rockworld.5bb.ru/viewtopic.php?id=686#p9121" rel="nofollow" target="_blank">Нейросеть рисует</a>&#160; |&#160; <a href="https://w23times.rusff.me/viewtopic.php?id=6#p14" rel="nofollow" target="_blank">удобный способ хранения цифровых активов</a>&#160; |&#160; <a href="http://galactikfootballgf.mybb.ru/viewtopic.php?id=1111#p14840" rel="nofollow" target="_blank">заработок на соцсетях</a>&#160; |&#160; <a href="http://kumis.6bb.ru/viewtopic.php?id=611#p36619" rel="nofollow" target="_blank">прокси с поддержкой множественных протоколов</a>&#160; |&#160; <a href="http://wwwlegobionicle.9bb.ru/viewtopic.php?id=107#p1431" rel="nofollow" target="_blank">купить мобильные прокси фейсбук</a></p> mybb@mybb.ru (ibatril) Sat, 10 Jun 2023 06:50:07 +0300 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=501#p501 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=500#p500 <p>Hi all!</p> mybb@mybb.ru (velolMaw) Tue, 27 Sep 2022 20:47:30 +0300 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=500#p500 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=484#p484 <p>96. Українська діаспора: історія та сучасність.<br />Украї&#769;нська діа&#769;спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель яка має духовний зв'язок з Україною.Станом на 2004 рік за межами України проживає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько чверті народу. Міграційні, етнічні та демографічні процеси не раз кардинально змінювали біосоціальну будову українських теренів і всієї земної кулі. Спрямованість та інтенсивність цих процесів залежала від багатьох природних та соціальних чинників. Міграційні рухи, наприклад, визначалися змінами кліматичних умов, вичерпанням чи віднайденням нових природних ресурсів, геополітичними змінами, економічними кризами, воєнними подіями, дискримінаційною внутрішньою політикою тощо. Міграційні рухи людності між територією України (в сучасних межах) та рештою світу почалися сотні тисяч років тому – ще в часи заселення її первісними людьми, коли певні групи людей ще й не були сформовані як етнічні спільноти. Потрапляючи в іншоетнічне оточення територіальні групи певного етносу не поспішали перейняти чужі етнічні риси .Важливою умовою виживання етнічної групи в іншоетнічному оточенні були аткивні контакти в середині групи (шлюбні, культурні, виробничі тощо). Сліди найдавніших міграцій ми тепер не бачимо у певних етнічних рисах (мові, культурі, світогляді тощо). На початку V ст. слов'янський етнічний масив охоплював близько половини сучасної території України. Східна частина країни була етнічно неоднорідною, заселена вкрай нерівномірно. Наприкінці IV ст. гуни знищили майже всі грецькі колонії, розташовані на півдні України, відбулась еміграція більшої частини готів. Міграційний обмін українських земель з рештою світу періоду V–XIII ст. призвів до збільшення кількості етнічних спільнот. Імміграція хозар до Криму в другій половині VII–IX ст., євреїв (тоді — жидів) на початку IX ст. (і, можливо, пізніше), татаро-монголів у ХІІІ ст. була важливим чинником початку етнічного творення З нових етнічних спільнот – караїмів, кримчаків та кримських татар. Частина України (Кримський півострів) для них є історичною батьківщиною, а Україна — головною країною проживання.Міграція людності з території сучасної України на південь, захід, північ була першопричиною формування низки нових слов'яномовних етнічних спільнот (болгар, македонців, сербів, хорватів, чорногорців, босняків, словенців, словаків, чехів, білорусів, росіян), які пізніше іммігрували й тепер представлені в Україні, а також вплинула різною мірою на формування та етнічний розвиток, відповідно й на сучасну етнічність румунів, молдаван, угорців, литовців та багатьох інших народів, представлених тепер і в Україні.Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Срему. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині 18 ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.Після зруйнування Запорізької Січі частина козаків перейшла до Добруджі (в межах Османської імперії). Але значно більше селян переселювалося на Надволжя й Урал, де вони створили великі українські острови серед російської більшості.Згодом невеликі українські колонії постали у європейських столицях: Відні, Будапешті, а також у Римі. Це становило 4,6 % всіх українців у світі. На останню чверть 19 ст. припадає початок масової еміграції українців:з Австро-Угорщини до Америки;з Російської імперії — за Урал, до Азії.Причиною еміграції було аграрне перенаселення. До Америки емігрували також частково українські селяни з Російської імперії — з Холмщини й Підляшшя (та майже масово євреї з усіх українських земель).Початок еміграції за океан датується 1877 роком. З 1890-х pp. почалася еміграція українських селян до Канади, Бразилії й Аргентини .В 1914 р., українська діаспора за океаном приблизно становила 700—750 тисяч людей, поділено так:Від самого початку емігранти намагалися гуртуватися при Греко-католицькій церкві, унаслідок чого було створено греко-католицькі єпископати у США й Канаді.Слід згадати, що в українському суспільно-політичному житті назагал майже не брали участі емігранти з Закарпаття й Лемківщини — ці творили свої організації і навіть мали окрему церковну (греко-католицьку) організацію.Політична ідеологія свідомішої частини української діаспори була орієнтована на національне визволення і державну самостійність України. Поразка у визвольних змаганнях та Перша світова війна викликали першу масову українську політичну еміграцію Спробою громадянського об'єднання — це Головна Еміграційна Рада з центром у Франції, що об'єднувалаКількість політичної еміграції зменшилася в середині 1920-х років через повернення частини емігрантів (зокрема з Галичини) на рідні землі, еміграцію за океан (особливо до Канади.Українська діаспора значно поширилася й кількісно збільшилася після 1945. Одразу по війні друга хвиля політичної еміграції (понад 250 000 українців) опинилася в Німеччині й Австрії, а в кінці 1940-х — на початку 1950-х років розселилася на різних континентах і країнах. Так постали нові українській громади в Австралії, у Тунісі (Бен Метір), Венесуелі — і зміцнилися існуючі поселення в США, Канаді, Бразилії, Аргентині й Парагваї. У Європі залишилося близько 50 000 українців, що створили нову сильну українську громаду в Великобританії та зміцнили міжвоєнні громади у Франції, Бельгії, і Нідерландах.З розселенням української еміграції з Німеччини й Австрії по той бік океану пожвавилося організоване життя української діаспори у Америці й у Західній Європі. У 1948 р. постав Координаційний Осередок Українських Громадських Організацій в ЄвропіУ найгіршому становищі з усіх перебувала українська діаспора в СРСР. Хоч кількісно вона перевищувала решту української діаспори у світі, проте користувалася всіма гарантованими правами й інституційними засобами національного життя в межах іншої країни. Складаючись із понад 6 млн. українців, розпорошених по всіх республіках СРСР, нагадуються дореволюційні царські часи. Якщо до 1930-х існувала ще українські преса й шкільництво на суміжних українських етнографічних землях поза УРСР і на Далекому Сході, то з середини 1930-х років усе було ліквідовано.<br />З незалежністю України, українці переселяються, зокрема в Португалію, Іспанію, Чехію, Італію через непевний економічний стан в Україні. Станом на 2010 рік за межами України мешкало до 10 млн. українців.Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін: до 1939 року (а частково й згодом) вона збільшувалася завдяки новому припливові з України (звичайно, також завдяки природному приростові), зменшується через повернення (рееміграцію) в Україну та (зокрема, в третій і дальших генераціях) через асиміляцію та денаціоналізацію.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:32:37 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=484#p484 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=483#p483 <p>95. Україна в роки незалежності: загальна характеристика.<br />Створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.<br />У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України — тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової.<br />Важливим чинником у державному будівництві є створення збройних сил України, митної та прикордонної служби.<br />2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Проект цієї реформи передбачає створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка, тобто формування уряду парламентською більшістю.<br />Економічна ситуація<br />Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися вкрай невдало що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття як явного, так і прихованого, через зупинку багатьох підприємств, катастрофічне падіння виробництва. Цій кризі сприяли і об'єктивні чинники, а саме: розрив старих господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв (у першу чергу нафти і газу).<br />Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (наприклад, введення 1996 р. нової грошової одиниці — гривні, яка замінила повністю знецінений купоно-карбованець, що діяв в Україні з 1992 р. після її виходу із карбованцевої зони). 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. Але до того, щоб вони досягли рівня 1990р., ще дуже далеко.<br />У другій половині 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами, які працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв.<br />До складних економічних наслідків призводить невміле керування економічними процесами та система приписок економічних показників, що збереглася з радянських часів. Прикладом цього згубного впливу може бути продовольча криза, яка виникла у червні 2003 р. — через завищення показників збирання зернових 2002 р. та надмірний продаж українського зерна за кордон.<br />Розвиток культури в незалежній Україні<br />Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм<br />1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.<br />В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей.<br />Видаються раніш заборонені твори українських письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін. Почали виходити журнали «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Читачі України дістали змогу познайомитися з творами письменників дисидентів Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка та ін.<br />Досить у скрутному становищі в Україні опинилася видавнича справа, через податкове законодавство. Великою проблемою для сучасних українських літераторів є друкування своїх творів. Ринок друкованої продукції в Україні, особливо на сході та півдні України заполонили російськомовні видання — більш дешеві, а головне — тематично різнобічні.<br />Великого резонансу в Україні набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства, але адміністративно-бюрократичні методи її впровадження викликають опір і невдоволення досить значної російськомовної частини українського суспільства, що не сприяє згуртуванню населення України.<br />Зовнішня політика незалежної України<br />Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямках зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).<br />Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. 2003 р. Президент України Л. Кучма обраний головою на саммітах СНД. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.<br />Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.<br />Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.<br />Певну роль Україна відіграє у врегулюванні локальних конфліктів, а саме, в Югославії, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку.</p> <p>1991-1994р. – Леонід Кравчук<br />1994р. -1998р, 1998 -2004 р. – Леонід Кучма<br />2005 – 2010р. – В. Ющенко<br />2010р. – В. Янукович</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:32:08 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=483#p483 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=482#p482 <p>94. Радянська Україна 1945-1991 рр.: загальна характеристика.<br />Аналіз повоєнного розвитку України доцільно розпочинати з висвітлення проблем відбудови народного господарства. В якому опинилася республіка по закінченні військових дій. На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. В Україні залишилося лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Тільки прямі збитки, завдані господарству становили 285 млрд. крб. Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п'ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнали населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн крб. Зважаючи на все це, деякі з західних експертів розрахували, що для відновлення господарства СРСР потрібно не менше 20— 25 років, а дехто називав навіть 100 років.Однак централізована система управління народним господарством створювала можливість швидкої мобілізації людських і матеріальних ресурсів, що й стало запорукою прискорених темпів відбудови народного господарства. У складних умовах відбувалося відродження сільського господарства, у якому склалася вкрай несприятлива ситуація. Труднощі загострилися до краю навесні 1946 р. Малосніжна зима змінилася найбільш засушливими за попередні 50 років весною і літом, в наслідок чого зимові та ярові культури майже цілком загинули. Однак, не дивлячись на ці несприятливі кліматичні умови, план хлібозаготівель не тільки не було зменшено, а навпаки— ще збільшено. Україну вразив черговий голод — 1946— 1947 pp., жертвами якого стали близько 800 тис. людей. одночасно з відбудовою народного господарства і підвищенням рівня економіки цього регіону тривали репресії, депортації, русифікація й насильницька колективізація.Дедалі зміцнювалися структури тоталітарної системи, розпочалися нові хвилі репресій. Першими постраждали військовополонені та особи, які перебували на примусових роботах у Німеччині й були репатрійовані з німецьких таборів до СРСР. Величезний вогонь ідеологічної зброї був спрямований проти наукової і художньої інтелігенції. Загалом усе це створювало гнітючу атмосферу, породжувало у суспільстві&#160; тривожні передчуття нового витка репресій. Але 5 березеня 1953 р. помер Й. Сталін. Моральнополітичний клімат в країні повільно почав пом'якшуватися. Визначилися контури повороту, якого чекали після війни. Почали здійснюватися важливі політичні й господарські заходи, спрямовані на демократизацію радянського ладу, на ліквідацію негативних наслідків явища, кваліфікованою як культ особи. Ці процеси пов'язані, насамперед, з ім'ям першого секретаря ЦК ВКП(б) — з 1956 р. — КПРС М. Хрущова.Заслугою М. Хрущова стали, зокрема, початок реабілітації політв'язнів і депортованих народів, поліпшення соціального забезпечення народу, спроби демократизації партії і держави.Здійснювалися заходи щодо усунення надмірної централізації державного управління, яка була одним із гальмівних чинників щодо рівномірного й взаємовигідного національнодержавного розвитку. Розширювалися права союзних республік в економічному, державному й культурному будівництві, в їхнє підпорядкування передавалося багато союзних промислових і транспортних підприємств. За 1953—1956 роки в республіканське підпорядкування України було передано близько 10 тис. підприємств та установ, в результаті чого питома вага республіканської промисловості підвищилася на 76 %.Значну увагу тогочасне керівництво приділяло проблемі реформування сільського господарства. Треба зазначити, що короткий період ревізії політики сталінського режиму об’єктивно привів в Україні до посилення культурнонаціональних прагнень, появи молодої генерації, так званих шестидесятників, які своїми ініціативами актуалізували питання культурного загальнонаціонального розвитку.Та «хрущовська відлига» була недовгою. До того ж М. Хрущову, його оточенню, вищому керівництву України О. Кириченку, М. Підгорному, П. Шелесту — був властивийавторитарний стиль керівництва, суб'єктивізм і адміністрування. Саме це й стало основним обвинуваченням, висунутим М. С. Хрущову. на посаду партійного лідера було обрано Л. I. Брежнєва. Відповідно і в Україні амбіційного П. Шелеста, який наролегливіше за інших, відстоював інтереси України в Радянському Союзі, дбав про збереження української мови і культури, замінив у 1972 р. більш поступливий до центру В. Щербицький.Високий науковотехнічний потенціал республіки використовувався головним чином військовопромисловим комплексом. На кінець 70х — початок 80х років значно зріс загальний дефіцит товарів народного вжитку. У республіці формувався потужний народногосподарський комплекс. Швидкими темпами розвивалися машинобудування й приладобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість. У 70ті роки в республіці стало до ладу чимало теплоелектростанцій, почалося будівництво шести атомних електростанцій. Виросли гірничозбагачувальні комбінати і шахти в Донецькому й Криворізькому басейнах.Неоднозначна ситуація склалася й в аграрному секторі економіки України. Наслідком&#160; «господарювання» було зменшення в 1970—1985 pp. більш як на мільйон гектарів посівних площ України, в тому числі її славнозвісних чорноземів. Для України характерною стала найбільша міра розораності земель в СРСР, внаслідок чого більше половини сільськогосподарських угідь стали ерозованими й не давали тих врожаїв, які були б за умов розважливого ведення господарства.Спробу врятувати існуючу систему зробив Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов, який у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС уперше заявив про потребу докорінних змін в усіх сферах життя народу. Після цього пленуму була проголошена політика «перебудови», суть якої полягала у необхідності проведення економічних реформ, демократизації суспільства, активізації громадської думки. Кінцевою метою проголошувалася побудова «гуманного, демократичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави.У червні 1987 р. на пленумі ЦК КПРС було проголошено програму радикальної реформи управління економікою, суть якої полягала у переході від адміністративнокомандних до економічних методів управління народним господарством. Розширювалися права підприємств, почалося запровадження орендних й акціонерних форм господарювання, кооперативів у торгівлі та промисловості,. Економічні підсумки 1985—1991 pp. були незадовільні, рівень життя людей невпинно знижувався. До того ж 26 квітня 1986 р. Україну спіткала аварія на Чорнобильській АЕС — найбільша екологічна катастрофа XX ст.Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір всередині самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Приступаючи до реформ, керівники КПРС вважали, що достатньо лише виправити окремі негативні риси радянської системи. Офіційна концепція перебудови в загальних рисах сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов'язаних завдань: 1) радикальної економічної реформи, 2) демократизації суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова &quot;гуманного, демократичного соціалізму&quot;, який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави. До вересня 1989 р. першим секретарем ЦК Компартії України залишався Володимир Щербицький, який мав стійку репутацію консерватора. Ситуація почала змінюватися наприкінці 1987 р., з першими виступами інтелігенції, невдоволеної повільними темпами перебудови. Восени 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, на засіданнях якого відкрито обговорювалися питання про голод 1933 р., боротьбу за незалежність у 1917—1920 рр. та інші. Одночасно у Львові виникло культурологічне Товариство Лева. Того ж року група письменників, серед них Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Сергій Плачинда, виступила з різкою критикою мовної ситуації в республіці, вимагаючи урядових заходів для розширення вживання української мови. Це призвело до конфлікту між письменниками і консерваторами з оточення Щербицького. 1987p. Пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику» <br />• Кадрові зміни в партійно-державному керівництві <br />• 18 червня — 1 липня 1988р. XIX Всесоюзна конференція КПРС <br />• Вироблення основних принципів політичної реформи: — чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; — ліквідація зрощування партійного і державного апаратів; — плюралізм політичного життя, створення інших партій, але при гегемонії КПРС; — розширення повноважень рад <br />• Березень 1989 р. Вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі <br />• Травень—червень 1989 р. Перший з'їзд народних депутатів СРСР • Поява політичної опозиції <br />• Запровадження нової посади — Голова Верховної Ради СРСР (М. Горбачов) <br />• Вересень 1989 р. Пленум ЦК КПУ <br />• Усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ. Новим першим секретарем було обрано В. Івашка <br />• Березень 1990 р. Запровадження посади Президента СРСР (першим і останнім президентом СРСР став М. Горбачов) <br />• Березень — травень 1990 р. Вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад<br />• Березень 1990 р. Запровадження посади Президента СРСР (першим і останнім президентом СРСР став М. Горбачов) <br />• Березень — травень 1990 р. Вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад</p> <p>Головним набутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, що почала поступово переростати у свободу слова. Цьому процесу сприяла поява 1989 р. чималої кількості позацензурних видань різних громадських та політичних об'єднань і груп. З 1 серпня 1990 р., згідно з Законом СРСР &quot;Про пресу та інші засоби масової інформації&quot;, було введено свободу друку та заборонено цензуру.Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем почали заповнювати безліч білих плям в історії народу та свідомості людей. У 1988 р. знову було порушено мовчання щодо штучного голоду 1933 р. Почалася руйнація теоретичних догм та ідеологічних стереотипів, виявилась нежиттєздатність комуністичної ідеї, ленінського вчення, злочинність більшовицького режиму.У цих умовах тисячі рядових комуністів, значна частина інтелігенції почали виходити з КПРС. Наприклад, протягом 1990 р. заяви про вихід з партії подали 220 тис. осіб. Сотні тисяч припинили сплату внесків, перестали брати участь у внутріпартійному житті. На вимогу багатолюдних мітингів і зборів змушені були піти у відставку деякі перші секретарі обкомів та райкомів партії, керівники державних та виробничих структур.У 1988 р. відбулось урочисте відзначення 1000-ліття Хрещення Русі-України. Щоправда, основні торжества було проведено в Москві. У 1990 і 1991 рр. велелюдно святкувалося 500-річчя Запорізького козацтва.На відзнаку річниці Акту злуки ЗУНР і УНР (1919 р.) 21 січня 1990 р. в &quot;живий ланцюг&quot;, що простягся від Івано-Франківська через Львів до Києва, під національними прапорами стали близько 3 млн. осіб.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:31:47 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=482#p482 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=481#p481 <p>93. Українські землі в роки Другої світової війни: нові оцінки.<br />2 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. На Україну була націлена група армій «Південь» Їй протистояли Південно-Західний та Південний . З перших же днів війни радянські війська зазнавали нищівних поразок через цілу низку причин. Головна з них полягала в тому, Й. Сталін сам намагався завдати удару по Німеччині, але Гітлер його свідомо чи несвідомо випередив. Другою причиною поразки було те, що у військах панувала сувора система жорсткої централізації, управління і підкорення, що породжувало схильність до шаблонів і застарілих схем у веденні бойових дій і призводило до безініціативності командирів. Радянська армія мала безумовну перевагу над німцями не тільки в чисельності особистого складу та бойової техніки, айв її якості, але рівень відповідальності за її функціонування, вміння використовувати її в бою були на низькому рівні. Це спричинило в перші тижні війни випадки переходу зі зброєю в руках бійців Червоної армії на бік ворога.Усі ці причини далися взнаки вже в перші дні війни. Так, наприклад, 24 — 30 червня на Західній Україні в районі Броди—Дубно—Луцьк відбулася найбільша за масштабами танкова битва, де перша німецька танкова група чисельністю в 600 танків розгромила танкові корпуси Південно-Західного фронту, знищивши або захопивши 2648 радянських машин. Ці події визначили перебіг подальших подій. Радянські війська у липні-серпні були оточені в районі Умані, де в полон потрапило кілька десятків тисяч бійців. До середини серпня німці захопили Західну Україну і значну частину Правобережжя. 17 липня опинилися на ближніх підступах до Києва, оборона якого тривала понад два місяці. На півдні була оточена Одеса. Поразка німецьких військ під Москвою переросла у контрнаступ радянської армії на всіх стратегічних напрямках узимку 1941/42 рр,планувалось звільнити від німців Крим.<br />Події показали нереальність цих планів. зазнала невдачі операція зі звільнення Криму. Недооцінка боєздатності ворога призвели до двох катастроф в Україні. Трагічно закінчилася спроба розгрому німців у Криму. 11-та польова армія німців під командуванням генерала Манштейна у травні 1942 р. розгромила війська Кримського фронту, що вдвічі переважали її, і оволоділа Керченським півостровом, захопивши тут 200 тис. полонених. Одночасно поразкою завершилась Харківська операція, розпочата 12 травня 1942 р. Німці захопили щонайменше 240 тис. полонених. 28 червня 1942 р. німці розпочали генеральний наступ на Сталінград і Кавказ, під час якого (22 липня 1942 р.) захопили останній населений пункт на сході України — місто Свердловськ Ворошиловградської області. Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства.<br />На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (СС), таємна поліція (гестапо). З українців 1944 р. була сформована дивізія військ СС «Галичина», яка брала участь у каральних операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р.З моменту окупації в Україні широко розгорнулась пропаганда з метою нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності більшовиків. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження.Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. Але завдав українцям таких страждань, такого розмаху терору, у порівнянні з яким радянське минуле уявлялось безхмарним існуванням. На власній землі вони перетворились на людей «третього сорту». Їхнє життя регламентувалось різними наказами і правилами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл.Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Окупанти розпочали жорстокий терор проти мирного населення. Всього в перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. осіб єврейської національності. Загалом за роки окупації в Україні загинуло майже 4 млн. мирних жителів і понад 1,3 млн. військовополонених, які утримувались у таборах, перетворених на фабрики смерті.Нацистський окупаційний режим і його репресивний характер породили рух опору в Україні. У ньому чітко виділились два крила: комуністичне і націоналістичне. Однак поширення його відбулось не одразу. Але в міру того, як набирав сили «новий порядок», встановлений окупантами, ситуація змінювалась. Терористичний німецький режим сам підштовхував українців до опору. Часто базою для створення партизанських загонів ставали радянські військові частини, що опинялися в оточенні, які згуртовували навколо себе місцевих жителів. Радянські партизани активізували свою діяльність 1943 р. У період Курської битви ними була проведена операція «Рейкова війна» — підрив ешелонів і залізничних мостів, що значно ускладнило німцям доставку підкріплень на фронт. Період найбільшого піднесення партизанського руху припав на початок 1944 р., коли радянські партизанські загони почали діяти на Правобережжі і Західній Україні. (вони керувалися з Росії).Інакше відбувалося становлення націоналістичного руху опору. ОУН намагалась зіграти у радянсько-німецькій війні роль третьої сили. Після смерті Є. Коновальця 1938 р. в ОУН відбувся розкол на радикальне крило, очолюване С. Бандерою (ОУН(б)), та помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН(м)). Обидві фракції, хоч і неоднаковою мірою, орієнтувались на фінансову підтримку Німеччини, отримуючи до 1941 р. по 2,5 млн. марок щорічно від німецьких спецслужб.Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН(б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії. ОУН заздалегідь потурбувалася про організацію підпілля. Врешті-решт, коли стало очевидним, що німці не бажають визнавати самостійності України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі.Тривалий час націоналістична опозиція окупаційному режиму не мала у своєму розпорядженні збройних формувань. Перше з'єднання під назвою «Українська повстанська армія» створив у Поліссі представник уряду УНР в еміграції Т. Боровець (псевдонім Бульба), перекинутий на радянську територію 1940 р. Справа партизанського оунівського руху ускладнювалася тим, що певний час він не був єдиний. Переговори з Т. Боровцем про приєднання до ОУН—УПА не вдалися, і його «Поліська Січ» врешті-решт влітку 1943 р. була оунівцями роззброєна. Восени 1943 р. в результаті масової мобілізації молоді ОУН—УПА мала вже 40 тис. бійців, не враховуючи озброєного підпілля. Вона вела боротьбу на два фронти як проти німців, так і проти радянських партизанів. Після перемоги під Сталінградом радянське командування силами Південного, Південно-Західного та Воронезького фронтів почало визволення України від німецьких окупантів. Внаслідок проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбасу і Харків (15 лютого 1943 р.). Німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контрудару з району Краснограда, внаслідок чого вона з великими втратами змушена була залишити Харків (16 березня 1943 р.) і відійти за Сіверський Донець.Новий етап визволення України розпочався влітку 1943 р. після поразки німців у боях під Курськом. Під тиском переважаючих сил радянської армії німці змушені були залишити Харків і відступити з Лівобережної України за Дніпро. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра радянськими військами. 6 листопада був узятий Київ. На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція.Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної і Центральної Європи, переможно закінчивши війну 9 травня 1945 р.Населення звільнених районів радісно вітало радянські війська, оскільки сподівалося на серйозні соціально-політичні зміни. Однак надії не виправдалися. З радянськими військами повертався і сталінський тоталітарний режим, що починався з пошуків «ворогів народу». Підозри у співробітництві з гітлерівцями автоматично падали на всіх, хто перебував на окупованій території, у тому числі на дітей. Вони перетворилися в СРСР на громадян другого сорту.Одним з найбрутальніших заходів радянської влади в останні роки війни були депортації цілих народів, звинувачених у співробітництві з окупантами. Так одразу ж після звільнення Криму за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. були виселені татари (238,5 тис). Така ж участь чекала на грецьке вірменське, а пізніше і болгарське населення Криму. Ще раніше, у 1941 р., з території України у східні райони СРСР були виселені німці, сотні тисяч яких проживали у південних областях України. У Кремлі дебатувалося навіть питання про масову депортацію українців, але через їх багатомільйонну чисельність організувати її було неможливо.Із наближенням до території Західної України радянських військ ОУН—УПА розгорнули проти них збройну боротьбу, спираючись на німецьку підтримку, якою заручились ще у січні. Взимку 1944—1945 рр. тут розгорнулися кровопролитні бої. На хвилі цього співробітництва з німецьких концтаборів були випущені С. Бандера, Я. Стецько і А. Мельник.Починаючи з січня 1944 р., сили УПА стали чинити напади на військові підрозділи Червоної Армії..Боротьба між УПА і радянськими силами відзначалась надзвичайною жорстокістю з обох боків. Дотримуючись переконання «Хай би крові по коліна, якби вільна Україна», оунівці влаштували справжній терор проти осіб, які співробітничали або підозрювались у співробітництві з радянською владою. Не менш, жорстоко діяла й радянська сторона. Щоб підірвати соціальну базу УПА, загонами НКВС переодягненими в форму оунівців вівся терор, здійснювались провокації проти місцевого населення: спалювались населені пункти, використовувалась практика взяття і розстрілу заручників. На початку липня 1945 р. в Галичині діяло 156 груп НКДБ, що, видаючи себе за загони УПА, чинили терор над місцевим населенням.Фактично радянська влада в Західній Україні існувала тільки у великих містах, у селах вдень було двовладдя, а ночами — всевладдя оунівців.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:31:12 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=481#p481 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=480#p480 <p>92.Галичина,Буковина, та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період:порівняльна характеристика.</p> <p>Західноукраїнські землі у міжвоєнний період поділили між собою три країни - Польща (до неї відійшли Східна Галичина, Волинь, Полісся, Підляшшя), Румунія (Буковина, Північна Бессарабія) та Чехословаччина (Закарпаття).У кожній з держав українці становили національну меншину: їхня кількість у Польщі складала близько 5,5 млн. осіб, у Румунії та Чехословаччині - по понад 500 тисяч чоловік.Становище українців у цих державах не було однаковим Так, міжвоєнні Польща й Румунія являли собою відсталі аграрні країни зі слабо розвинутою промисловістю; натомість Чехословаччина за своїм економічним розвитком вигідно відрізнялася від сусідів - чеська влада доклала чималих зусиль для впровадження кращих методів сільського господарства. Українці, становлячи більшість сільського населення водночас перебували у меншості серед населення міст. Відповідно і кількість промислових робітників серед них була дуже незначною. У межах кожної держави західні українці демонстрували різні рівні самоусвідомлення та політичної активності. Конституційний лад австрійської частини імперії Габсбургів дав змогу викристалізуватися національній свідомості й тим самим позитивно вплинув на міжвоєнне політичнежиттяукраїнцівГаличини й Буковини.Причому за рівнем української свідомості й організованості галичани перевершували буковинців, що пояснювалося наявністю у перших набагато сильнішого суперника - поляків. Тяжкий спадок попереднього угорського панування позначився на сповільненні національного визначення закарпатських українців.До того ж, міжвоєнне Закарпаття було територією взаємного зіткнення трьох національних орієнтацій: москвофільської, русинофільської й української. Польська та румунська політика щодо українців загалом не відрізнялась і зводилася до прагнення титульних націй полонізувати або, відповідно, румунізувати&#160; їх. Тільки у Чехословаччині ліберальна політична система уможливила вільний розвиток різних форм національного життя. За двадцять років перебування в її складі українці Закарпаття швидко наздогнали все те, чого вони були позбавлені за попередні роки угорського панування.У 20-30-ті pp. період майже безперервного піднесення переживав український націоналізм.У 1929 р. внаслідок злиття УВО й націоналістичних студентських Організацій виникла Організація українських націоналістів (ОУН)очолювана тим же Є. Коновальцем.Уже наступного року вона започаткувала хвилю терористичних актів, спрямованих як проти польської влади, так і проти тих українців, які ви ступали за нормалізацію відносин з нею. А тим часом несподівано велику роль судилося зіграти напередодні Другої світової війни Закарпатській Україні. 30 вересня 1938 p., після укладання Мюнхенської угоди між керівниками Великобританії, Франції, Італії та Німеччини, Чехословаччина змушена була віддати Гітлерові велику частину західної території. 14 жовтня сформувався перший автономний уряд Підкарпатської Русі на чолі з прем'єр-міністром Андрієм Бродієм, якого наприкінці жовтня змінив Августин Волошин. Його уряд українізував освіту і пресу, організував роздачу продовольства і налагодив комунікації. Для захисту кордонів були створені власні збройні сили - Карпатська Січ А. Гітлером, який дав дозвіл Угорщині на окупацію Закарпаття. 14 березня 1939 р. угорське військо вторглось у Карпатську Україну. Ввечері того ж дня уряд А. Волошина встиг ще проголосити державну незалежність краю. Ця незалежність тривала недовго: 16 березня угорська армія захопила столицю Карпатської України - м. Хуст.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:30:53 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=480#p480 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=479#p479 <p>91. УСРР у 1920-1930-х рр. Нові підходи в оцінці злочинів тоталітарного режиму.<br />Одна з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії – 20-ті роки ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне «обличчя», які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян. <br />Орієнтація керівництва країни на прискорення технічних, соціально-економічних, культурних змін, на перерозподіл ресурсів на користь промисловості призводила до порушення рівноваги на ринку, до постійних збоїв у процесі відтворення – до криз непу. Військово-комуністична (командно-адміністративна) система, що збереглася в період непу, підкорила усе суспільство своєму тотальному контролю.&#160; &#160; &#160; &#160; &#160; <br />Перша п'ятирічка почалася з жовтня 1928 р., а підготовка плану завершилася тільки навесні 1929 р. У травні ХІ Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив п'ятирічний план для України, який був частиною всесоюзного п'ятирічного плану. У 1931 - 1933 рр. темпи розвитку індустрії швидко знизилися з 23,7% в 1928 – 1929 рр. до 5% у 1933 р.&#160; &#160; &#160; &#160; &#160;<br />Тоталітарний режим, сформований в СРСР у 20-30-ті роки, характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. <br />Науково-технічний прогрес значно розширив можливості спілкування.&#160; Виняткова роль тут належить радіо, повсюдне поширення гом якого дозволило залучити до політики широкі верстви неграмотного населення, люмпен-пролетаріат, що дуже розширило базу політичної боротьби. Хто не вмів читати, міг слухати. А коли був проведений лікнеп, підключилися і газети. <br />Пропаганда перетворювалася на виховний процес. У сходах жовтенята – піонери – комсомол – партія вищестоящі шефствували, виховували нижчестоячих. <br />Отже, остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася не в момент утворення СРСР (грудень 1922), а дещо пізніше і пов'язана головним чином з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Модель СРСР була своєрідною формулою компромісу між силами централізму та унітаризму, лідером і основним стрижнем яких була більшовицька партія, і силами децентралізації –національними рухами.<br />Наростання тоталітарних тенденцій в 2 половині 20-х років в 1 половині 30-х років.<br /> «Великий перелом» наприкінці 20-х років посилив процес відчуження виробника від засобів виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус, призвів до падіння життєвого рівня народу, що зумовило зростання психологічного напруження в суспільстві. Прискорена індустріалізація, суцільна колективізація спричинили посилення міграційних процесів, зміну способу життя, ціннісних орієнтацій людей. Протиріччя, що виникали при цьому, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.<br />Збереження і зміцнення системи монополій породжували насилля. У передвоєнний період починаючи з 1929 р. у СРСР прокотилися три хвилі масових репресій: (1929–1931) – розкуркулення, депортації; (1932–1934) – штучне посилення конфіскацією продовольства смертоносної сили голоду, репресивний спалах після смерті М. Кірова; (1936–1938) – доба «Великого терору».<br />Одним із найжорстокіших зло¬чинів сталінізму проти українсь¬кого народу був організований ним голод 1932-1933 рр<br />Загалом же, за різними підрахунками, від голодомору 1932–1933 pp. в Україні загинуло від 3 до 9 млн. чол. <br />Встановлення і панування тоталітарного режиму в Україні у 20-30-ті роки було великою трагедією українського народу, спричинило величезні людські жертви, деформацію природного плину історії.<br />Розпочате в 1930 р. знищення українських установ тепер сягнуло апогею. Комісаріати освіти, сільського господарства, юстиції, сільськогосподарська академія, редколегії газет, літературних часописів, енциклопедій, кіностудії оголошувалися «гніздами націоналістів-контрреволюціонерів» і піддавалися чисткам. <br />Масові репресії, що набули в 20—30-ті роки різних форм (розкуркулення, депортації, голодомор, викриття «шкідницьких організацій» та ін.), були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю контролювати розвиток суспільних процесів; в економічній сфері сприяли підтриманню основного стимулу до праці — страху, забезпечували систему дармовою робочою силою; у соціальній сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одну одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, шляхом перманентних пошуків ворога (хто не з нами, той — проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи — дисципліни та єдності.<br />Розділ 3. Репресії 2-ї половини 30-х років, як торжество тоталітаризму.&#160; <br />Якщо хвилі репресій, що котилися по Україні, на початку 1930 х років були в основному спрямовані проти українців, то «Велика чистка» 1937–1938 рр. охопила весь Радянський Союз. <br />У березні 1935 р. відбувся новий процес, тепер уже у справі “боротьбистів”, за яким О.Полоцький, Ю.Мазаренко, Г.Епік, О.Ковінька та інші колишні члени УКП (боротьбистів) звинувачувалися у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акту щодо Сталіна та ін. Усі 17 осіб, які проходили за процесом, в тому числі й М.Куліш, який ніколи не належав до партії боротьбистів, були засуджені до позбавлення волі строком на 7 - 10 років. У 1937 р. більшість з них була розстріляна (процес “боротьбистів-2”).<br />У 1937 р. була ліквідована майже вся верхівка ЦК КП(б)У і уряду УРСР. Був заарештовано Християна Раковського. Не припинилися репресії і після того, як партійну організацію республіки в січні 1938 р. очолив Микита Сергійович Хрущов. Тепер майже всіх репресованих засуджували до розстрілу.<br />Всього в Україні з 1930 по 1941 рік було “розкрито” більше 100 різних “центрів”, “блоків”, “організацій”. За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника театру “Березіль” Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього та ін. (до 500 українських письменників).<br />Терор був тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх. Маси людей брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти “ворогів народу”.<br />До кінця 1930 х років те обмежене самоврядування, яке мали українці та інші неросійські народи, було майже знищене. Тепер контроль за всіма сторонами життя був цілком зосереджений у Москві. Централізація й стандартизація зайшли так далеко, що Сталін та його найближче оточення навіть обговорювали питання про те, щоб узагалі скасувати республіканську структуру Радянського Союзу.<br />З огляду на причини і характер його розгортання «Великий терор» був формою і методом утвердження особистої влади Сталіна; втримання під його неусипним контролем суспільних процесів; усунення з політичної арени представників ленінського покоління політиків та залишків неугодних Сталіну політичних партій; ліквідації організованої опозиції, індивідуального інакодумства у більшовицькій партії та суспільстві; «зачищення» суспільства від «антирадянських елементів» до прийняття нової Конституції та проведення виборів на демократичній основі; усунення партфункціонерів, які себе скомпрометували; придушення відцентрових настроїв і тенденцій у різних регіонах держави; забезпечення панівного режиму через систему ГУЛАГу безкоштовною робочою силою; блокування процесів національного відродження; культивування у суспільстві «образу ворога», на якого можна було списати недоліки і прорахунки форсованої модернізації суспільства.<br />Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам'яті людства під назвою Великого Терору. <br />Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільстві. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарни</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:30:32 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=479#p479 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=478#p478 <p>90. Українські землі в роки революції 1917 1921 рр.<br />Українська революція 1917–1921 років — черга подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках. Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917–1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР,Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком несконсолідованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, розбіжностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.[1] Однак, не досягши своєї цілі, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.[2] 23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. вся повнота влади зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 (15) березня члени цього комітету прийняли від монарха акт про зречення, сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, яка згодом мала вплив на формування та діяльність уряду.На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 2 (15) березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав»,.3—5 березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів[5]. Як і в Росії, в Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.На початку березня в клубі «Родина» Товариства українських поступовців зібралися близько 100 представників українських організацій. На цих зборах народилася ідея створення спеціальної організації для координації національного руху[6]. 7 березня пройшли вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР був обраний відомий історик і громадський діяч М. Грушевський .8 квітня в Києві пройшов Всеукраїнський національний з'їзд На з'їзді депутати обговорили різні аспекти національно-територіальної автономії Україні, М. Грушевського — головою УЦР, В. Винниченка і С. Єфремова — заступниками голови Мандати членів Ради отримали відомі українські громадські та політичні діячі: Д. Дорошенко, М. Міхновський, В. Прокопович, Є. Чикаленко, О. Шульгін, А. Ніковський, С. Русова, В. Леонтович, Л. Старицька-Черняхівська та ін.У червня на засіданні Комітету Центральної Ради був прийнятий і у той самий день на Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднений документ, в якому говорилося про національно-територіальну автономію України. 15 (28) червня Комітет Центральної Ради створив Генеральний секретаріат — виконавчий орган Ради. Першим генеральним секретарем був обраний В. Винниченко.У відповідь Центральна Рада 3&#160; липня проголосила Другий Універсал, в якому йшлося про прийняття УЦР заклику уряду до єдності, про поповнення УЦР представниками національних меншин і перетворення її в єдиний вищий орган революційної демократії України[18].В середині липня українська делегація прибула до Петрограда для затвердження складу Генерального секретаріату Тимчасовим урядом20 жовтня (2 листопада) в Києві розпочав роботу Третій Всеукраїнський військовий з'їзд. На з'їзді один з лідерів українських есерів виступив з критикою з приводу компромісної політики Центральної Ради, а також закликав «утворити власними силами Українську Демократичну Республіку»[23]; В. Винниченко заявив, що генеральні секретарі не є чиновниками Тимчасового уряду, а сам Генеральний секретаріат непідзвітний Тимчасовому уряду, а лише українській демократії, що його породила[24].28 жовтня Центральна рада наділила Генеральний секретаріат функціями ліквідованого Крайового комітету охорони революції. 29 жовтня (11 листопада) Генеральний секретаріат узяв в свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення. 31 жовтня (13 листопада) загальні збори Центральної Ради поширили владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Холмську і частково Таврійську, Курську та Воронезьку губернії[29][30]. 1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючого військами КВО підполковника В. Павленка.В таких умовах Центральна Рада 7 (20) листопада прийняла Третій Універсал, в якому йшлося про створення Української Народної Республіки в федеративному зв'язку з Російською республікою, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю за виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи та житла, скасування смертної кари[31].У листопаді—грудні 1917 року .11&#160; січня 1918 року Мала Рада ухвалила Четвертий Універсал, який проголосив незалежність Української Народної Республіки. В документі говорилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу»[41]. Також в Четвертому Універсалі говорилося про формуванняРади Народних Міністрів, переговори про мир з Центральними державами, розпуск регулярної армії і формування «народної міліції», боротьбі з більшовиками.З початку грудня 1917 року в Брест-Литовську більшовицька делегація готувалася до підписання мирного договору з Центральними державами. Незважаючи на те, що зовнішньополітичні симпатії керівництва УНР залишалися на боці Антанти, обставини спонукали його втрутитися в цей переговорний процес. 13 (26) грудня 1917 делегації Центральних держав висловили згоду на участь у мирних переговорах представників УНР.29 квітня Центральна Рада утвердила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». У той самий день на Всеукраїнському з'їзді хліборобів, який зібрав близько 6,5 тисяч делегатів, П. Скоропадський був проголошений гетьманом України.У ніч на 30 квітня під контроль гетьманців перейшли всі найважливіші урядові установи. В Києві була поширена підписана гетьманом «Грамота до всього українського народу», в якій говорилося про перехід повноважень глави держави до «гетьмана всієї України» П. Скоропадського, перейменування УНР в Українську державу, формування виконавчого органу Української держави — Ради Міністрів.Він створив правові підстави для повернення землі та майна поміщикам. 15 травня гетьман запровадив тимчасові правила відшкодування збитків. Гетьманський уряд доклав чимало зусиль для зміцнення грошової системи. Був створений Український державний банк, а також Державний земельний банк[62].Урядом були зроблені кроки для відродження української культури і духовності. По всій країні було одкрито близько 100 нових українських гімназій. В Києві і Кам'янці-Подільському були одкриті українські державні університети[63]. 20 червня — 11 липня в Києві пройшов Всеукраїнський Церковний Собор, на якому було розглянуто питання про автокефалію української церкви[64]. У листопаді нарешті була одкрита Українська Академія Наук. Першим президентом УАН став відомий учений В. Вернадський.Відносини Української держави з Центральними державами регулював Берестейський мирний договір.Уряд Української держави не визнав законності окупації Румунією земель Бессарабії. Німеччина, Болгарія і Туреччина ратифікували договір про об'єднання Східної Галичини та Північної Буковини в окремий коронний край, але Австро-Угорщина 16 липня в односторонньому порядку розірвала цей договір, виставивши за причину те, що Україна не виконала в повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо поставки хліба[65]. 10 вересня Українська держава підписала з Німеччиною нову угоду про постачання сільськогосподарської продукції та сировини.Наприкінці жовтня Український національний союз з ініціативи партії хліборобів-демократів призначив на 17 листопада одкриття Національного конгресу, у порядку денному якого опинилися питання міжнародного становища України, легітимності влади гетьмана, економічної політики. Питання про дозвіл проведення конгресу розглянула Рада Міністрів. До середини листопада Центральні держави зазнали поразки у Першій світовій війні. Переможна Антанта не визнавала незалежність України. В таких умовах Скоропадський 14 листопада видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. 3 листопада на засіданні Українського національного союзу було сформовано Директорію у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри,Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. 14 грудня гетьман зрікся влади.Становище УНР ускладнювалося втратою боєздатності армії. 22 січня в Києві, на Софійській площі, було проголошено Акт соборності — возз'єднання УНР і ЗУНР. Хоч Західноукраїнська Народна Республіка і перетворювалася на Західну область УНР, на її території продовжувала функціонувати своя система влади. Представники ЗУНР наполягли на тому, що лише спільні Установчі збори остаточно утвердять закон про форму включення західних земель до складу УНР.11 березня 1920 у Варшаві одновилися українсько-польські переговори, які розпочалися наприкінці 1919 року. 28 квітня було підписано договірміж УНР і Польщею, за яким Польща визнавала незалежність України, зобов'язувалася не укладати жодних угод з третіми країнами, ворожими Україні, визнавала за УНР право на територію східніше од границь Речі Посполитої 1772 року[90]. Отже, УНР за визнання незалежності довелося заплатити ціною територіальних поступок. До Польщі одходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частково Полісся та сім повітів Волині.Крім політичної конвенції, Варшавський договір містив ще й військову, за якою 25 квітня 1920 об'єднані збройні сили Польщі та УНР перейшли у наступ на Червону армію[91]. У 1920–1921 роках в Україні діяли численні повстанські загони.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:30:15 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=478#p478 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=477#p477 <p>89. Українські землі в роки Першої світової війни.<br />Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум&#180;ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі. Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі стали об&#180;єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід&#180;ємною частиною агресивних планів основних учасників ворогуючих блоків. Якщо Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь, то Німеччина виношувала більш масштабні плани. Не меншим був апетит і в російського самодержавства. Прикриваючись ідеєю «об&#180;єднання усіх руських земель» під владою російського царя, самодержавство планувало акцію приєднання Галичини, Буковини та Закарпаття.З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн. українців, у австроугорській — 250 тис.&#160; Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій — на прибічників та противників переможної війни. За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС).Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А.Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ). Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України. Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газета «Рада» на початку війни закликала українців стати на захист Російської держави&#160; &#160;На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві «Карпато-русский освободительный комитет», який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку.&#160; &#160;Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорсткості режимів обох імперій Одне за одним у Російській імперії закриваються демократичні українські видання «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рідний край», «Літературний вісник» та ін. Лідера українського руху М. Грушевського було заслано до Симбірська. У цей час міністр закордонних справ Росії С. Сазонов відверто говорив: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Зменшується матеріальна підтримка діяльності СВУ, звужується сфера її діяльності, планується перенесення штаб-квартири цієї організації з Відня до нейтральної країни. Звинувачене у Русофільстві українське населення Галичини масово потрапляє до концентраційних таборів.&#160; &#160;Під час війни в скрутному становищі опинилося населення Галичини й Буковини.&#160; Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів&#180;я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. <br />Отже, суть трагедії українського народу, пов&#180;язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об&#180;єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:29:48 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=477#p477 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=476#p476 <p>88.Українські губернії Російської імперії кінці 18-поч.20ст.<br />В останні десятиріччя XVIII ст. в Україні відбулися надзвичайно глибокі зміни.Якщо раніше Українська козацька держава з певними обмеженнями визначала зміст свого внутрішнього життя, то після її ліквідації Україна перетворилася на губернії Російської імперії, які жили за указами та розпорядженнями з Петербурга.Перемоги над Туреччиною, ліквідація автономії Слобожанщини і Гетьманщини, розорення Запорозької Січі, поділи Речі Посполитої дали змогу Російській імперії зміцнитися за рахунок включення українських територій до свого складу та їх експлуатації. Наприкінці XVIII ст. під владою Романових сконцентрувалося 4/5 території нашої Батьківщини, де проживало 8,2 млн мешканців.на зламі XVIII-XIX ст. підросійську Україну було поділено на 9 губерній. управління в них здійснювалося за імперськими зразками. Колишні козацькі полки Слобожанщини було перетворено на Слобідсько-Українську губернію. На території колишньої Гетьманщини створено Чернігівську та Полтавську губернії. Правобережжя поділено на Волинську, Київську та Подільську губернії. Південні землі включено до складу імперії як Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. З невеликими змінами даний адміністративно-територіальний поділ зберігався до часів української революції 1917-1921 pp.Управління губерніями здійснювали генерал-губернатори, призначені царем. Вони зосереджували у своїх руках усю повноту адміністративної влади й вирішували питання громадського життя. На початку XIX ст. було створене Малоросійське генерал-губернаторство, до складу якого ввійшли дві лівобережні губернії. У 1830-1831 pp. правобережні губернії стали складовими Київського генерал-губернаторства. Генерал-губернатори мали майже необмежену владу й насамперед займалися військовими справами та попереджали будь-які прояви опозиційності.Губернії складалися з повітів, управління в яких здійснювали царські справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. У 1835 р. позбавлене магдебурзького права останнє самоврядне місто України — Київ.Протягом першої половини XIX ст. територія України залишалася роз'єднаною на окремі регіони.Тодішня підросійська Україна складалася з чотирьох великих регіонів:Правобережна Україна, Слобожанщина, Лівобережна та Південна (Степова)&#160; Україна.&#160; Заселення українцями Північного Кавказу зумовило формування Кубанської України.Знищення козацької державності, запровадження російських державних установ, зросійщення переважної частини козацької старшини вивели Україну з осередку європейських націй. Російський уряд намагався перетворити українців на етнічну масу без своїх провідників та історичної пам'яті, нездатну захистити свою культуру, а тим більше примножувати й розвивати її.основною частиною населення якої були селяни значна їхня частина була закріпачена: у губерніях Лівобережжя кріпаки становили 40-45 % місцевого населення. Національний склад Лівобережжя був найодноріднішим.українці становили понад 98 % мешканців краю. В основному це були селяни й поміщики.Після ліквідації Гетьманщини на Лівобережжі збільшилася кількість росіян. Вони переважали серед державних чиновників військових, жандармів, поліцейських.Населення Правобережжя було представлене передусім трьома станами і народами. На зламі століть 88 % мешканців цього краю становили українці — майже всі вони були кріпаками..Панщина, замість визначених трьох днів, часто становила шість. Експлуатація селян на Правобережжі сягнула тієї критичної межі, за якою селяни вже не мали змоги утримувати власні господарства.У 1796 р. на Південну Україну було офіційно поширено дію кріпосного права. Південна Україна сприймалася українцями як казковий благословенний край, де можна було легко й швидко «розжитися». Тому чисельність мешканців тут швидко зростала за рахунок переселенців. За приростом населення губернії Степової України набагато випереджали інші регіони Російської імперії.Буржуазні відносини протягом першої половини XIX ст. спричинили зміни в зовнішньому вигляді міських і сільських жител. Усе частіше мешканці оздоблю вали фасади будинків, укривали дахи ґонтом або черепицею, ставили шибкові вікна. Заможніші селяни вкривали дахи жерстю, прикрашали груби кахлями, робили попереднє планування своїх помешкань.У містах того періоду зароджувалися й нові форми проведення вільного часу. Міщани отримали можливість дивитися театральні вистави, відвідувати концерти, нерідко влаштовувані на центральних майданах міст і в парках.<br />Українське слово залунало в школах і вищих учбових закладах; виникла україномовна преса. У 1905 р. в Лубнах почала виходити газета “Хлібороб”, з’явились журнали “Дзвін”, “Українська хата”, “Рідний край”, “Посів”, “Село ” та інші. Всього 24 україномовних видань;&#160; з’явились 35 осередків культурно-освітньої організації “Просвіта” в яких працювали: М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Мирний, Д.Яворницький та інші представники української інтелігенції; виникають, набирають сили і досвіду українські політичні партії: РУП, УСДРП, УПСР (есери);&#160; створюються ради робітничих депутатів і профспілкові організації;&#160; розгортається кооперативний рух, виникають місцеві організації, російської селянської спілки, які були створені в 7 губерніях, 12 повітах, 120 волостях;&#160; набувається досвід парламентської діяльності через Українські думські громади, які функціонували в І і ІІй Державній думі і поставили на порядок денний питання про автономію України;&#160; виграв український рух і від Столипінської аграрної реформи, яка мала на Україні найбільший успіх. <br />Таким чином український національний рух в роки першої російської революції досяг суттєвих соціально-економічних і суспільно-політичних зрушень, що дало можливість офіційно поставити в Державній думі питання про надання Україні автономії.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:29:25 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=476#p476 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=475#p475 <p>87. Галичина, Буковина і Закарпаття в складі Австрійської (від 1807р. Австро-Угорської імперій).<br />До Австрійської імперії входили чотири самостійні територіальні угруповання українських земель:Галичина — південно-східна частина колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p.;Буковина, яка згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією 1775 р. увійшла до Австрійської імперії; Закарпаття з ХУП ст. входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно залишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.Габсбурги стали володарями великої частини українських земель площею понад 70 тис. км2, з чисельністю населення понад 2,5 млн, більшість якого (близько 2 млн) становили українці.<br />Галичина. Австрія дістала Галичину у стані занепаду. Війни, російська окупація довели цей край до зубожіння. Шляхетство втратило свої соціальні позиції через взаємну боротьбу окремих родів, міське населення збідніло одночасно із занепадом торгівлі та промисловості. Селяни знемагали під гнітом кріпацтва. Замість шкіл єзуїтського, василіанського та піарського орденів, де навчання велося латинською і польською мовами, австрійський уряд заснував гімназії з німецькою мовою навчання, пізніше в 1825 р. введено польську мову навчання. У 1774 р. засновані школи трьох типів: однокласні — парафіяльні з українською мовою навчання, три та чотирикласні — з німецькою мовою навчання. У 1774 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами. На трьох факультетах викладали німецькою мовою, на богословському — латинською. У 1787 р. було організовано окремий богословський факультет для українських студентів з українською мовою викладання, цей факультет проіснував до 1809 р.<br />Значну увагу приділяв австрійський уряд удосконаленню економічних та соціальних відносин. Особисту залежність селян було скасовано. Було проведено реформу судоустрою, завдяки якій селяни дістали більш демократичні права — могли самостійно одружуватись, віддавати дітей до школи, шукати заробітку де завгодно.Революційний рух — так звана &quot;весна народів&quot;, який охопив усю Європу, зачепив і Австрію. 23 квітня 1848 р. Фердинанд І видав історичний маніфест, що повністю скасовував панщину в усій Галичині, майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. У1861 р. в Австрії було прийнято нову конституцію. Поступово в Галичині зміцнювались пропольські позиції. Урядовою мовою замість німецької стала польська. Львівський університет перейшов на викладання польською мовою; школи, за невеликим винятком, перейшли під керівництво Польської крайової шкільної ради. Міста були колонізовані, і державні та місцеві органи влади підтримували розвиток польської культури та науки.Придушення російськими військами польського повстання 1863 р. загострило стосунки між українцями та поляками. Позиції москвофілів зміцнювали зовнішні чинники: у 1863 р. російські війська придушили перше польське повстання, а в 1868 р. — друге. У 1865—1866 pp. Австрія у війні з Пруссією зазнала поразки. Підлеглі їй народи одержали широку автономію, а сама Австрія стала &quot;двоєдиною&quot; монархією — АвстроУгорщиною, яку об'єднувала особа монарха. <br />За перші 10—15 років XX ст. Галичина зробила значний поступ в усіх галузях культурного життя. Головним центром української науки стало Товариство імені Т. Шевченка, яке об'єднувало вчених не лише Галичини, а й інших частин України..<br />Кінець XIX — початок XX ст. характеризується в Галичині загостренням боротьби з поляками, які були фактичними володарями краю. Прагнення поляків створити власну державу стає реальністю внаслідок конфліктів між Росією та Австрією, інтереси яких перетиналися на Балканах. Особливо вони загострилися під час Балканської війни 1912—1913 pp.<br />Значних руйнувань Галичині завдала Перша світова війна. В австрійському війську воювало 250 тис. українців. Після брусилівського прориву весною 1916 р. колишня територія Королівства Польського, куди входили галицькі землі, була віддана у повне розпорядження Пруссії. Це створило нове незадоволення українського населення, що спричинило національно-визвольний рух.<br />Буковина. У1774 р. Австрія, приєднала до себе північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. Ця країна знову стала називатись Буковиною, як у XIV ст. Деякий час влада була військовою.У 1786 р. Буковину було приєднано до Галичини, і так вона перебувала до 1849 p., коли знову стала окремою провінцією. Австрійський уряд провів низку реформ, щоб вивести Буковину із занедбаного стану. У 1781 р. було скасовано кріпацтво і замінено панщиною за договором селян із паном. Австрійський уряд був переконаний, що населення Буковини здебільшого румунське і тому призначав на керівні пости румунів.<br />Приєднання Буковини до Галичини в 1786 р. мало негативні наслідки — польська шляхта Галичини не допускала селян до освіти і поширювала полонізацію та латинізацію. У1808 р. було засновано в Чернівцях першу гімназію з латинською мовою навчання. У початкових школах викладали румунською або польською мовами.Перша половина XIX ст. позначилась низкою селянських заворушень, в яких основна роль відводилась гуцулам. Гуцули вели відмінний від інших національностей спосіб життя. Навесні вони виганяли худобу на полонини, і тому вимоги землевласників відбувати панщину викликало обурення. Боротьба за автономію Буковини закінчилась 1861 p., коли вона отримала статус коронного краю Австрії з титулом воєводства, з подвійними адміністративними органами.З того часу почались процеси українського відродження. У 1869 р. в Чернівцях було засновано першу українську організацію — &quot;Руська Бесіда.У1870 р. у Чернівцях започатковується політичне товариство — &quot;Руська рада&quot;, а в 1875 р. там же створюється німецький університет з кафедрою української мови.<br />У XX ст. Буковина залишилась лояльною до Габсбургів. Закарпаття. У XVI ст. Закарпаття було ареною військових дій сусідів. Після перемоги Угорщини у 1526 р. його поділено між трьома сусідами — Австрією, Туреччиною та Семигородом. Край був зруйнований, міста занепали. У XVIII ст. на Закарпатті було відносно спокійно. За правління Марії-Терези та Йосифа II селянам було надано певні пільги, у 1766 р. було обмежено панщину, а в 1785 р. скасовано залежність селян від поміщиків. Але після смерті Йосифа II його наступник Леопольд відновив кріпацтво, яке тривало до 1848 р.У 1867 р. Австрія, розгромлена Пруссією, визнала право Угорщини на самоврядування. Закарпатська Україна опинилась під владою Угорщини. Поступово все українське почало завмирати — закривались українські школи, газети. Так, якщо в 1881 р. було 353 українські школи, то вже в 1883 р. — тільки 282, а до 1914 р. не залишилось жодної.До того ж у 80-х роках додалися стихійні лиха — кілька років були неврожаї, і населення дуже голодувало. Унаслідок збільшення населення земельні наділи дробилися, що також не поліпшувало становища. Виходом із усього цього стала масова міграція до Америки. Природним наслідком посилення мад'яризації було зростання москвофільства. Угорський уряд придушив рух москвофілів і в 1914 р. у Мармароському Сиготі засудив до ув'язнення групу селян, що перейшли на православ'я.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:29:05 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=475#p475 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=474#p474 <p>86. Доля українських земель у складі Речі Посполитої(1686-1793)<br />“Вічним миром” 1686 р. між Росією й Польщею – закріплювалися права Речі Посполитої на Правобережну Україну, а за Москвою залишилися Лівобережжя і Запорозька Січ.Поділля з Кам’янцем знаходилось у&#160; складі Туреччини до 1699 р., а потім знову перейшло до Польщі.<br />1793 р. – приєднання до Росії Правобережної України (ІІ поділ Речі Посполитої).У 2-й половині 17 ст. Україна внаслідок десятирічної виснажливої громад, війни та збройної інтервенції&#160; іноземних військ (т. зв. період Руїни) потрапила у сферу впливу&#160; сусідніх держав. Після Андрусівського перемир’я 1667 та&#160; «Вічного миру» 1686 територія Лівобережної України з&#160; Києвом та Запоріжжям опинилися під владою Московської <br />держави, а Правобережна Україна залишилась у складі Речі&#160; Посполитої (1699 до Польщі приєднано Поділля, яке&#160; перебувало під владою Туреччини). Південна Київщина і&#160; Брацлавщина з містами Трахтемирів. Правобережна Україна,&#160; Галичина та Закарпаття1684-85 на Правобережжі польський сейм підтвердив за козаками їхні основні права і привілеї. На цій території були сформовані: Білоцерківський полк, Корсунський, Брацлавський, Богуславський, Однак у червні 1699 польський сойм, побоюючись наростання національно-визвольного руху на Правобережжі,&#160; прийняв постанову про ліквідацію козацьких полків. Це&#160; рішення не було визнане козаками і призвело до повстання Палія 1702-04. Після поразки повстання значна частина&#160; козаків перейшла на територію Гетьманщини, а козацький військово територіальний устрій на Правобережній&#160; Україні було ліквідовано. Наприкінці XVII — на початку&#160; XVIII ст. на українських землях у складі Речі Посполитої&#160; зберігався поділ на воєводства і повіти. Існували: Київське воєводство, Брацлавське воєводство, Подільське воєводство, Волинське воєводство, Руське воєводство, Белзьке воєводство. Адміністративне управління здійснювали воєводські та повітові органи влади. Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) українські землі&#160; потрапили до складу Австрії, Російської імперії і Туреччини.&#160; 1772 до складу Австрії ввійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі), Белзького та&#160; західних повітів Волинського і Подільського воєводств, а 1774 — Буковина (без Хотинської райї). Австрійський уряд утворив на захоплених територіях Коронну землю — Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові, у складі якого штучно об’єднав українські етнічні&#160; землі з частиною польських земель. Умовною межею між українською (східною) і польською (західною) частинами&#160; Галичини стала річка Сян. 1786—1849 окремий округ у складі&#160; Галичини становила Буковина, а 1795—1809 — Холмщина.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:28:46 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=474#p474 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=473#p473 <p>85. Інкорпорація українських земель та Криму Російською імперією (1714-1795 рр.).<br />Інкорпорація — включення в свій склад, приєднання.<br />Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. на Лівобережній Україні і Слобожанщині зберігався козацько-старшинський адміністративно-політичний устрій. Після поділу цієї території на губернії у 1708 р., Лівобережжя й більша частина Слобожанщини ввійшли до складу Київської губернії, де були підпорядковані київському губернаторові. <br />Іван Скоропадський (1708 – 1722 рр.) після обрання його гетьманом Лівобережжя звернувся до Петра І з проханням підтвердити традиційні права і вільності Гетьманщини. Цар відмовився, посилаючись на воєнні обставини. <br />Петро І замість затвердження «Статей» видав «Решительный» указ 1709 р. – це був однобічний акт, царський наказ. Почався наступ на українську автономію.<br />Подальшим значним обмеженням гетьманської влади було призначення до гетьмана царського резидента, спочатку одного – стольника Ізмайлова, потім двох – стольника Протасьєва і думного дяка Вініуса. За сенаторським указом 1720 р. в Україні заборонялося друкувати ніяких книг, окрім «церковних давніх видань».<br />29 квітня 1722 р. Петро І видав указ про створення Малоросійської колегії з 6 офіцерів російських полків на чолі з президентом – бригадиром Степаном Вільяміновим. Колегія ставала вищим судовим і контролюючим органом краю. <br />Після смерті Скоропадського цар не дозволив обрати нового гетьмана, а доручив управління Павлу Полуботку (1722 – 1724 рр.). <br />Діяльність Полуботка обурила Петра. Він наказав заарештувати Полуботка й частину старшини, що підписала петицію до царя про вибори гетьмана. 18 грудня 1724 р. у Петропавловській фортеці Полуботок помер. А 28 січня 1725 р. помер Петро І.<br />У цілому царський уряд і далі продовжував політику поступового обмеження автономії України.&#160; Після смерті Катерини І престол перейшов до Петра II. було дозволено обрати гетьмана. Малоросійська колегія була ліквідована. Україна з відання сенату була передана в Колегію Закордонних справ.<br />Часткове повернення Україні її прав і свобод були нічим іншим, як тактичним відступом. новий гетьман Д. Апостол (1728 – 1734 рр.).<br />У 1750 р. останнім гетьманом України став брат фаворита нової імператриці Єлизавети – К. Розумовський (1750 – 1764 рр.). Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Крім старих традиційних обмежень у цей час з’явилася низка нових: у 1754 р. було ліквідовано митний кордон між Гетьманщиною та Росією, а гетьману наказано складати фінансові звіти російському уряду; у 1761 р. Київ назавжди перейшов під пряме імперське правління.<br />Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Була проведена певна модернізація війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. Однак прихід до влади Катерини II кардинально змінив ситуацію. У 1764 р. було видано царський маніфест про ліквідацію гетьманства. В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Малоросійську колегію, яка складалася з 4 росіян та 4 українців. Президентом колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Рум’янцев. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Козаки офіційно почали називатися військовими обивателями. <br />Уже в 1775 р. було знищено Запорізьку Січ, у 1781 р. – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва – Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж були утворені Харківське та Катеринославське намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.<br />У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком. У 1783 р. було юридично оформлене кріпацтво. Катерина II в 1785 р. видала «Жалованую грамоту дворянству», згідно з якою українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з російським дворянством.<br />Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XYIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства; хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів українських земель.<br />У Туреччина у 1768 р. почала війну проти Росії. Російська армія здобула ряд перемог, що змусило Туреччину підписати 10 липня 1774 р., мирний договір. Вихід у Чорне море був здобутий. Російські торгові суда тепер могли вільно проходити через Босфор і Дарданелли. Туреччина визнала незалежність Кримського ханства.<br />8 квітня 1783 р. Катерина II підписала маніфест, який оповіщав, що півострів Кримський, півострів Тамань, вся кубанська сторона «прийняті під державу Всеросійську». Назавжди припинилися спустошливі турецько-татарські набіги на південні українські й російські землі, швидше стали розвиватися продуктивні сили Півдня.<br />Після ліквідації Запорізької Січі і відвоювання Чорноморського узбережжя, царський уряд став роздавати землі Південної України російським і українським поміщикам, урядовцям, офіцерам. Ці свої володіння поміщики заселяли головним чином втікачами з різних місць. Основну роль відігравала народна колонізація – переселення на південь з різних місць селян, козаків, міщан. <br />На основі рескрипту Катерини II від 9 березня 1778 р. «О переселении всех христиан на территорию южнорусской деревни» О. Суворов за кілька днів виселив з Криму в південну Україну на береги Азовського моря 32 тис. осіб чоловічої статі – греків та вірмен.<br />Південна Україна швидко заселялася. Разом з виникненням багатьох сіл закладалися також міста, зокрема такі, як Олександрівськ (1770 р.), Катеринослав (1776 р.), Херсон (1778 р.), Маріуполь (1779 р.), Миколаїв (1789 р.). Розбудовувалося стародавнє поселення, назване у 1783 р. Одесою.<br />Визволення від турецько-татарського гноблення південних земель мало велике значення. Назавжди було покінчено з постійною небезпекою агресії. Через морські порти розгорталася торгівля з Південною і Західною Європою та східними країнами. Все це сприяло більш швидкому економічному розвитку України.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:28:30 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=473#p473 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=472#p472 <p>84. Українські землі наприкінці XVII - початку XVIII ст.<br />У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст. українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України. Раніше внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі. Галичина й частина Волині линились у поляків. Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом Івана Виговського. Виговський відмовився від гетьманства і гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659-1663). Він підписав із царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., що доповнювали та істотно обмежували Березневі статті 1654 р. Старшині заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману – підтримувати відносини з іншими державами. Московські воєводи, крим Києва, з’явились і в деяких інших містах. Це допомогло Москві укріпитися в Україні. Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687) На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665),в основному він проводив про польську політику. Разом із поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще більше обурило народ. Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 1665 р. він підписав Моськовськи статті, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі оголошувалися володінням російських царів. Все це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького було вбито. Петра Дорошенка 8 червня 1668 р. проголосили гетьманом усієї України.Дорошенко ледве міг управляти навіть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало, і він уклав союз із турецьким султаном. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережногогетьмана Івана Самойловича (1672-1687)Замість Дорошенко турки висунули на гетьмана Ю.Хмельницького (1677-1681). І ця його спроба гетьманства закінчилась невдало. Сусідні держави поділили між собою Правобережжя. У 1681 р. Росія й Туреччина уклали в Бахчисараї мирний договір, за яким зобов’язалися не заселяти землі між Дніпром і Південним Бугом.У 1677 р. турецька армія підійшла до Чигирина та обложила його. Згідно з умовами “Трактату про вічний мир” між Росією і Польщею (1686) царський уряд розірвав мирні відносини з Туреччиною і приєднався до антитурецької “Священної ліги” (Австрія,Венеція,Польша), що ц привело до початку боротьби за визволення Північнього Причорномор’я та Приазов’я, до кримських походів 1695-1696 рр. Російсько-українських військ.В 1680-их роках Мазепа став одним із найбільш впливових діячів Лівобережжя. Але який би не був цей досвід — становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.Року 1704 Мазепа вступив до Київщини. На Правобережжі почалася влада Мазепи, бо Польща, знесиленавійною зі шведами, які окупували значну частину її, була неспро-можна боротися за Правобережну Україну. Мазепа доводив цареві, що під час війни зі Швецією конче потрібно вдержати гетьманське володіння на Правобережжі. Він почав запроваджувати той самий суспільно-економічний лад, який був на Гетьманщині: надавав землі старшині та манастирям, дозволяв заводити салітряні майдани, давав доручення «осаджувати» міста та села.Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об'єдналися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи була обірвана подіями 1708-1709 років.Смерть гетьмана Івана Мазепи була новою катастрофою для України. У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Орлика. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі'незалежність України. В день виборів Орлика схвалена була державна конституція підназвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основнийпункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Москви. поширив в Европі ідею незалежної України.Як уже сказано, негайно після того, коли Петро 1 дізнався про перехід Мазепи до Карла ІІ, він наказав обрати нового гетьмана. Вибір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатні-ших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навітьобраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу «зрадником».Іван Скоропадський, коли його обрано гетьманом, мав понад 60років. Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зро-стання могутности Московської держави, яка офіційно перетвори-лася в Російську імперію, і приниження Української держави.1722 року засиовадо Малоросійську Колегію .Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка йому залишалася. Старий гетьман 1. Скоропадський пробував був протестувати, але марно. Він не переніс удару і незабаром — 3 липня 1722 року — помер.Гетьманом призначено Полуботка.Павло Полуботок користався великою пошаною серед старшиний козацтва. Він подав протест до Сенату проти Малоро-сійської КолегіїПетро наказав заарештувати Полуботка, всю старшину, що булаз ним, і всіх українців,що підписали петицію. У січні 1725 року помер Петро 1, несподівано дістала престіл друга Петрова жінка Катерина Г. 1-го жовтня 1727 року в Глухові обрано нового гет. Данила Апостола.Новий гетьман дістав тяжку спадщину: Україна була зруйнована війною з Туреччиною.Кирило Розумовський з самого початку свого правління добивався від російського уряду привернення Україні прав, які втратила вона після Мазепи</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:28:11 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=472#p472 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=471#p471 <p>83. Українські землі в добу Руїни (1657 -1686 рр.).<br />У цей час. що дістав назву «Руїна», Україну було поділено вздовж Дніпра на дві сфери впливу: польську — на Правобережній Україні та московську — на Лівобережній, включно з Києвом. Турецька присутність відчувалася на півдні. Всі козацькі гетьмани у цей період залежали підтримки тих чи інших зовнішніх сил. Гетьманська влада послаблювалася безперервними внутрішніми сутичками, соціальним напруженням між козацькими низами і старшиною, що прагнула монополізувати політичну владу та нав'язати їм трудові повинності. Але й серед козацької старшини якою успішно маніпулювали могутні сусіди України, точилася внутрішня прихована боротьба, інтриги, мотивовані вузькими особистими цілями. Щоб ліквідувати суверенність України, вони підбурювали народні маси проти козацької старшини, одночасно щедро роздаючи їй маєтності та привілеї в обмін за зраду інтересів української державності.<br />У цей період гетьманом Лівобережної України був Іван Брюховецький (1663—1668). Правобережної — Павло Тетеря (1663—1665). Обидва зажили недоброї слави чужинецьких поплічників. Тетеря, що тримався чіткої пропольської орієнтації, у 1664 р. спільно з поляками вторгся на Лівобережну Україну і спробував підняти козаків у похід на Москву. Але наступ зазнав поразки, і Тетеря повернувся на Правобережну Україну. Згодом репресії проти численних анти-польських повстань на Правобережжі викликали настільки сильне незадоволення, що у 1665 р. Тетеря зрікся гетьманства і втік до Польщі.<br />На Лівобережній Україні Іван Брюховецький проводив цілковито московську політику. Він став першим українським гетьманом, що їздив до Москви, де віддав Україну під безпосередню владу царя, отримавши за це боярство, численні помістя та дочку князя Долгорукого у дружини. Брюховецький підписав у 1665 р. Московські угоди, які значно посилили російський контроль на Україні у політичній, військовій та податковій галузях. 13 січня 1667 р. Москва потай, без порозуміння з українцями підписала з Польщею Андрусівський мир, який закріплював розділ Лівобережної та Правобережної України<br />між цими державами, а Київ передано Польщі. Ця угода, яка назавжди перекреслила переяславські домовленості Хмельницького, глибоко обурила українське громадянство. У відповідь на Промосковську політику гетьмана, його тиранію та сваволю російських урядовців і збирачів податку вибухнуло повстання проти Брюховецького та російських гарнізонів. Намагання Брюховецького очолити протимосковські виступи не мали успіху, і у червні 1668 р. він був убитий розгніваним натовпом.<br />Петро Дорошенко (1666 —1076), черкаський полковник та гетьман Правобережної України, намагався вберегти Україну від хаосу та відновити її незалежність. Після підписання поляками Андрусівського миру Дорошенко виступив проти них і вирішив об'єднати всю Україну під верховною гетьманською владою. Щоб забезпечити підтримку козацьких мас, він погодився регулярно скликати Військову Раду, а щоб зменшити<br />залежність від всесильних полковників, підпорядкував безпосередньо собі наймані сердюцькі полки. Восени 1667 р. під тиском об'єднаних козацьке-турецьких військ король Ян Казимир визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Дорошенко вторгся також на Лівобережжя і після вбивства Брюховецького у 1668 р. був проголошений гетьманом всієї України. Але під час його відсутності на Правобережжі запорожці<br />проголосили гетьманом Петра Суховія, а невдовзі поляки — Михайла Ханенка. Вирушаючи на приборкання самозваних конкурентів, Дорошенко залишив на Лівобережній Україні тимчасовим гетьманом Дем'яна Многогрішного (1668—1672). Проте Лівобережжя зайняло російське військо, і Многогрішний змушений був присягнути у 1669 р. московському цареві.<br />Україну знову було поділено. Ослаблений, Дорошенко чимраз частіше вдавався до допомоги турків (ще перед тим, у 1668 р.. він визнав турецький протекторат). У 1672 р. його війська приєдналися до величезної турецько-татарської армії, яка відтяла від Польщі Поділля. Війська Дорошенка виступили на турецькому боці й у боротьбі з московським царем та новим гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем.<br />Щоб замістити Дорошенка у перманентній боротьбі між Москвою і Портою за Правобережну Україну, турки підтримали Юрія Хмельницькою як нового правителя України. Бахчисарайський договір 1681 р. визначав велику частину півдня<br />Правобережної України як нейтральну буферну зону між двома імперіями. Не потребуючи більше Хмельницького, турки стратили його (1685). Паша став управляти Півднем України аж до Кам'янця-Подільського.<br />Від 1669р. Лівобережна Україна входить до московської імперії, що забезпечувало їй захист від вторгнень турків, татар та поляків, які спустошували колись квітучу Правобережну Україну. Многогрішний, хоч і був затвердженні; у гетьманстві Москвою, не погоджувався бути маріонеткою царя. Про це яскраво свідчать його постійні домагання обмежити військову присутність Москви у Києві, Ніжені, Переяславі та Чернігові. З допомогою сердюцьких полків Многогрішному вдалося стабілізувати ситуацію в Україні, але гострі конфлікти зі старшиною призвели до його падіння.<br />Прихильне ставлення до Москви та добрі стосунки зі старшиною були основою політики гетьмана Івана Самойловича (1672— 1687), наступника Многогрішного. Це дозволило йому гетьманувати п'ятнадцять років — небувалий для українських<br />гетьманів строк. Він посилив свій контроль над запорожцями і від 1674 р. боровся на боці Москви з Дорошенком та турками Після невдачі спільного з росіянами наступу на Правобережну Україну Самойлович підтримав масовий перехід українців звідти на Лівобережну та Слобідську Україну. Московсько-польський договір 1686 р. підтвердив належність Правобережжя до Польщі і підпорядкував Запоріжжя безпосередньо цареві, а не гетьманові. Розчарований. Самойлович не взяв активної участі у московському поході на Крим 1687 р., за що був усунений і висланий до Сибіру.<br />Щораз більший вплив Росії на Україні позначився поступовим підпорядкуванням Москві Української православної церкви. У 1685—1686 рр. Київську православну митрополію підпорядковано Московській патріархії. Українська православна церква втратила свою самостійність і протягом віків зазнавала русифікації.<br />Після відвоювання Польщею в Туреччини Правобережної України та утвердження запорожцями своєї автономії під владою гетьмана залишилася лише третина колишньої держави Богдана Хмельницького. Гетьманщина кінця XVII ст. мала десять полків. Тоді як її автономна козацька військово-політична структура майже не зазнала істотних змін, на Лівобережній Україні відбувалися значні соціально-економічні зрушення.<br />Наприкінці XVІІ ст. старшина фактично усунула козацькі маси від прийняття важливих рішень. До послаблення ролі козаків призвели також економічні труднощі. Козаки брали участь у безперервних війнах кінця XVII — початку XVIII ст.. але як вільні військові формування не як українське військо. Це послаблювало війська Гетьманщини, які на 1700 р. налічували 20 тисяч козаків. Крім того, озброєння, тактика та військове вміння козаків були застарілими. Ослаблена внутрішніми конфліктами, розчарована ставленням до українців Польщі та Туреччини, більшість козацького проводу вже не заперечувала проти союзу з Москвою, проте намагалася ще зберегти залишки прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:27:52 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=471#p471 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=470#p470 <p>82. Козацька революція 1648-1657 рр. Б. Хмельницький. Нові оцінки.<br />Останнє, наймасштабніше з козацьких повстань, яке втягнуло в себе мільйони людських доль і коштувало Україні та її сусідам сотень тисяч життів і незліченних матеріальних втрат. Історики називають його по-різному: Великою козацькою війною, Козацькою революцією, Визвольною війною,&#160; Національно-визвольною війною, Хмельниччиною. Душею козацької революції від першої миті її спалаху став&#160; Богдан Хмельницький. В ході війни можна виділити кілька етапів: перший — 1648 p., другий — 1649-1653 третій — 1654-1655, четвертий — 1656-1657 pp.Перші перемоги повсталі на чолі із Хмельницьким отримали в битві під Жовтими Водами 6-8 травня 1648 р. та 15-16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансільванією. 15-16 серпня 1649 р. відбулася битва із головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. В результаті було укладено Зборівський договір. За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. у великій битві, що відбулася на кордоні Волині і Галичини, поблизу м. Берестечка 28-30 червня 1651 р. В результаті козаки зазнали поразки. У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів. Після підписання договору між Україною та Росією, який увійшов в історію як &quot;Березневі статті&quot; наприкінці березня 1654 р. У березні 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віденське перемир’я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:27:15 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=470#p470 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=469#p469 <p>81.Давня і середньовічна історія Закарпаття<br />В епоху палеоліту, понал 1 200 000 років тому, поселилися люди на березі ріки Тиси (нинішнє селище Королево Виноградівського району). Це найдавніше на території України поселення первісної людини, залишки поселень неандертальців. Поселення первісних людей відкрито біля села Рокосово (Хустський район) та біля села Малий Раковець (Іршавський район). Королево-Рокосово-Раковець – це Карпатський трикутник<br />поселень, де жили люди понад мільйон років тому. Ці поселення є<br />пам'ятками світового значення.<br />Дальше заселення краю пов'язане з пізнім палеолітом, коли остаточно сформувався сучасний тип людини. Пам'ятки цієї епохи в Закарпатті досить численні. Вони зустрічаються в Ужгороді, поблизу Мукачева, в околицях Берегова, біля сіл Великі Лази (на Ужгородщині) та Велика Уголька (наТячівщині). в Малому Раківці й Дунковиці (на Іршавшині), недалеко від Хуста.<br />Нові пізньопалеолітичні стоянки (Обава та Чинадієво Мукачівського району, Ганьковиця та Голубине Свалявського району) дають важливі відомості про заселення людиною гірських районів Карпат близько 40-30 тисяч років тому. <br />Розвиток продуктивних сил прискорився в епоху металів - міді (4-3 тисячоліття до н.е.) та бронзи (3 - початок І тисячоліття до н.е.) Майстри ливарники почали виготовляти знаряддя праці з міді та бронзи.<br />Жителі Потисся створили високу на той час станівську культуру (15-14 ст. до н.е.). Це були поселення відкритого типу на невисоких підвищеннях поблизу джерел, річок. Житла їх були прямокутної форми площею 20-30 квадратних метрів або заглиблені в землю<br />на 30-50 см. Мали глиняні або кам'яні печі. Кераміка виготовлялася без гончарного круга. Укріплюються поселення. Розвиваються патріархально-родові відносини. Зберігається<br />колективний спосіб виробництва та споживання. Однак уже почався процес розкладу родової общини, з якої виділяється більш заможна родоплемінна верхівка.<br />Землероби й скотарі залізного віку були творцями місцевої куштановицької культури (6-4 століття до н.е.). Поселення та могильники цього часу густою сіткою вкривають не тільки передгірські, але й гірські райони. Найкраще вивчені могильники біля сіл Куштановиця (Мукачівського району). Білки (Іршавського району), Невицьке (Ужгородського району).<br />У 3 столітті до нашої ери територія краю попала в сферу впливу кельтів. Племена куштановицької культури відтоді були втягнуті в широкий середньоєвропейський ринок. У той час тут розвивається землеробство, професійне ремесло. В кінці 4 ст. з'являються в Карпатах племена зі сходу хорвати.<br />Сучасні археологічні дослідження довели, що слов'яни є автохтонним населенням басейну Карпат і процес їх соціально-економічного розвитку йшов тим же шляхом, що і в решти слов'ян.<br />Поступово слов'яни заселяють усю територію Потисся. У другій половині І тисячоліття вони жили в невеликих поселеннях, розташованих у низинних районах, найчастіше – в долинах річок. Жили в напівземлянках прямокутної, квадратної та овальної в плані форми. Всередині жител знаходилися печі, зроблені з глини або каменю.<br />Зайнялися слов'яни орним землеробством та скотарством. У цей час застосовуються залізний плуг, мотики, заступи, кам'яні жорна та інший інвентар. Розвивається в слов'ян ремесло. <br />Значний вплив на розвиток господарства мала торгівля.<br />Сім'ї в слов'ян об'єднувалися в сільські общини. Слов'яни Верхнього Потисся були язичниками. Під час формування класового суспільства на слов'янських землях на зміну багатобожжю приходить нова релігія - християнство. Кирил і Мефодій поширювали християнство в Потиссі та в Моравії.<br />У 9ст. у Потиссі утворилося князівство, центром якого став Ужгород.<br />Укріплені поселення перетворилися в міста. Так, Ужгород і Мукачево в ті часи були порівняно великими містами. У 9 столітті в Ужгороді існував замок. Тоді ж побудували фортецю в Севлюші, а в 12 ст. – в Середньому. <br />У 896 році почався перехід угорських племен (Альмош - Арпад) через Карпати. (Лаборць). <br />З другої половини 11 століття на слов'янські землі в Потиссі частіше нападають половці. У 1086 році сюди вторглася половецька орда на чолі з ханом Кутеском. Зазнав край і монголо-татарського нашестя. Навесні 1241 року 60-тисячна монголо-татарська орда на чолі з ханом Батиєм вторглася в Потисся.<br />Після відходу монголо-татар угорський король Бейла IV видав указ про заснування та розвиток міст і сіл. Дія зміцнення кордонів на північному сході були перебудовані замки, закладалися нові кам'яні фортеці. Особлива роль відводилася Мукачівському замку.<br />До 13 століття русинські землі користувалися деякою автономією. До середини 13 століття в краї були різні категорії залежних селян – замкові люди, удворники, йобагіони, магнатські слуги. Поступово складається єдиний в економічному та правовому відношенні клас залежного селянства. Закріпачені селяни в 13 столітті відбували панщину, платили оброк феодалам, десятину церкві. Посилювалося національне та релігійне гноблення. У кінці 13 століття централізована влада занепала, землевласники не корилися королям, у країні панувала анархія, проходили міжусобні феодальні війни. Угорські королі зберегли на захоплених землях існуючі територіально-адміністративні одиниці – жупи, назвавши їх комітатами, і поширили на них норми угорського права. На території по течії річки Уж знаходився Ужанський, у долинах рік Латориці та Боржави - Березький, а в середній частині - Угочанський комітати. Проникнення угорців у східну частину краю (Мараморош). малозаселену, вкриту густими лісами, почалося в кінці 13 століття. На початку 14 століття тут було створено Марамороський комітат. На чолі комітатів (жуп) стояли наджупани. Комітати поділялися на округи, в кожний із них входило по 20 і більше населених пунктів.<br />У культурі краю збереглися багатовікові слов'янські традиції. Писемність тут почала поширюватися з другої половини 9 століття. Вигнані з Моравії учні Кирила та Мефодія знайшли притулок у Карпатській Русі. У 9 столітті в краї запроваджується християнство ( 867 р.). В 11-12 століттях із Києва, Галича та інших руських міст сюди ввозилися церковні книги, які потім переписувалися в Мукачівському, Грушівському та інших монастирях. <br />У кінці 13 століття центральна влада в Угорщині ослабла. Великі феодали створю вали власні військові загони. робили напади один на одного, захоплювали сусідні землі разом з селянами.<br />У відповідь на важке політичне та національне гноблення серед населення західної частини краю на початку 14 століття почалося повстання. Очолив його ужанський наджупан Петуня. Повстання охопило територію Ужанського іа Земплинського комітатів. Згодом до нього приєдналися керівники Березького та Угочанського комітатів. Влітку 1322 року королівські війська зламали народний опір, захопили Невицький замок-останню твердиню повсталого народу. Король та угорські феодали жорстоко розправилися з повстанцями.<br />Ремісники будували палаци, замки, випалювали вапно, добували сіль, виготовляли ґонт, посуд з глини та дерева. На кінець 16 століття в Закарпатті було 21 місто. У містах створюються цехи ремісників. У 1445 році місто Мукачево одержує право на самоуправління, а в 1446 році в місті виникає перший цех – кравецький. У 14-16 століттях проводилися ярмарки в Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Севлюші, Хусті.<br />В історії краю помітне місце займає князювання Федора Корятовича. Втративши свої землі на Поділлі у війні з литовським князем Вітовтом, Корятович разом з своєю дружиною в 1393 році прибув до Угорщини. У 1396 році Федір Корятович одержав у дар від короля Угорщини велике володіння Мукачівську домінію. Корятович привів з собою з Поділля багато людей і поселив їх у Земплинському, Шариському, Ужанському та Березькому комітатах. Це було величезною підтримкою для поневоленого угорськими феодалами корінного населення. В цей час в краї посилився розвиток східнослов'янської культури.<br />Діяльність Федора Корятовича в краї мала важливе економічне та політичне значення. Корятович перетворив Мукачівський замок у свою резиденцію. <br />На правому березі Латориці був заснований православний монастир, який до середини 17 століття був одним із центрів боротьби проти католицизму. В монастирі була велика бібліотека. Дружина Федора Корятовича Ольга наказала збудувати на лівому березі ріки Латориці жіночий монастир. Але в період турецьких набігів та міжусобних воєн у 16 столітті він був зруйнований.<br />Федір Корятович сприяв розвитку ремесла та торгівлі. Він був представником панівного класу, піддані працювали на нього як на поміщика, платили податки. Федір Корятович був останнім відомим «руським» феодалом у Потиссі. Після його смерті в 1414 році Мукачівською домінією володіла його дружина Ольга. Вона померла в 1418 році Мукачівський замок і вся домінія перейшли до рук угорського короля.<br /> У середні віки в цьому регіоні існували сотні дрібних удільних володінь, що вели між собою практично безперервні міжусобні війни, часто починали війни супроти сусідів. Часом виникали селянські повстання. Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною оволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини. Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Турецької імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття вся територія Угорщини, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:26:56 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=469#p469 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=468#p468 <p>80. Українські землі в складі Речі Посполитої (1569-1647 рр.).<br /> Литва зав'язала війну з Москвою. За таких обставин Литва звернулась до Польщі про допомогу. Умовою допомоги з боку Польщі було об'єднання в одне політичне ціле. Спочатку українські та литовські магнати чинили опір такому об'єднанню, але 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія, згідно з якою утворилась Річ Посполита, що мала єдиного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство зуміло ще певною мірою зберегти автономію в питаннях місцевого самоврядування, війська, скарбниці та системи судочинства.Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтримував магнатство, в руках якого навіть король зоставався маріонеткою. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Як свідчила доля Галичини, із переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти. <br />Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм, українські землі, що опинилися у складі Польщі, було поділено на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. Спочатку на Київщині, Брацлавщині й на Волині зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, але незабаром вони поступаються загальнодержавному праву та латинській і польській мовам.<br />Новоприєднані території різнилися між собою за економічним становищем. Процвітаючими вважалися Волинь, Північна Київщина, Південно-Східнє Поділля було менше заселене і Лівобережжя було дуже спустошене. На півдні найсильнішими містами були Канів і Черкаси. Переяславщина почала швидко відроджуватися з монгольської руїни у другій пол. XV ст., але її процвітання тривало недовго. У кінці XVI ст. почалася бурхлива колонізація Східної України, в т. ч. Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом, Сіверщини. Східну Україну колонізували селяни з Волині, Галичини, Холмщини та Поділля. Услід за хліборобами приїжджали магнати і тисячі їхніх наймитів, які захоплювали найбагатші у світі чорноземи. Утворювалися величезні латифундії, фактично незалежні від польської корони.. До сер. XVII ст. на просторах лівого і правого берегів Дніпра впроваджується кріпацтво не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях. Утворилася жорстока фільваркова система, що довела панщину до 6 днів на тиждень. Впровадження панщини вільний народ зустрів вороже. Підтриманий запорожцями, він готувався до вирішальної боротьби з ворогом.Нелегко жилося в Польській державі й українському міщанству. Між українськими і латинськими ремісниками точилася затяжна боротьба, що не раз переростала у криваві бійки. Українці добивалися рівноправної участі в ремісничих цехах.Отже, з утворенням Речі Посполитої та переходом українських земель під владу Польщі їхнє становище значно погіршується: посилюються економічні утиски, обмежується політичне життя, занепадають національні традиції та культура.Особливу увагу у своїх колонізаторських планах поляки приділяли українській знаті, намагаючись переманити її на свій бік. Тим самим вони позбавляли українське суспільство його еліти, функції якої полягали у здійсненні політичного керівництва, сприянні розвитку культури та освіти, підтримці православної церкви, формуванні й збереженні національної самобутності. Найшвидше спольщення суспільної верхівки розпочалося на західноукраїнських землях, які ще в XIV ст. ввійшли до складу Польщі. У результаті вже на XVI ст. по всій Західній Україні серед шляхетської верхівки український елемент не відігравав ніякої ролі. Усе змінилося у XV ст. Під впливом Польщі великий князь, а з ним і його оточення перейшли до католицизму. Православні вже не могли займати державні посади. Правителі грубо втручалися в церковні справи, свавільно призначаючи митрополита, єпископів, інших ієрархів. Світська влада повністю контролювала духовенство. Така практика призвела до того, що православними владиками ставали аморальні, злочинні, розпусні особи. Панство присвоювало маєтки, власність монастирів та окремих священнослужителів. Порядні духівники втікали зі своїх парафій, натомість туди направляли обмежених, часто неписьменних пройдисвітів. у XV —XVII ст. відчувалося культурне піднесення. Молоді люди здобували вищу освіту у Краківському університеті та за кордоном. Значний вплив мали реформаторський рух, епоха Відродження. До цього додавалася діяльність єзуїтів, які, зосередивши у своїх лавах відданих, добре освічених і розумних членів та заснувавши по всій Речі Посполитій цілу мережу прекрасних колегій, не лише виховували поляків у дусі войовничого католицизму, а й привертали до себе обдаровану протестантську й православну молодь. У той час, коли польські римо-католики підготували добре вишколених, високоосвічених богословів, українське православ'я ледве животіло. Православ'я ж, а також українська мова та звичаї пов'язувалися насамперед із нижчими верствами.Посилення польсько-католицької експансії в Україні, процес винародовлення української еліти викликали занепокоєння та опір патріотично налаштованої шляхти, серед заможних кіл міщанства, православного духовенства, селянства, козацтва. Залишились відданими батьківській вірі та культурі й окремі магнати. Серед останніх найбільше відзначився князь Василь-Костянтин Острозький, якого називали «некоронованим королем України», один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Близько 1576 р. він заснував у своєму маєтку на Волині славнозвісну Острозьку академію — першу українську школу вищого рівня, навколо якої згуртувалися найкращі культурно-освітні сили України. При академії діяла друкарня, де у 1581 р. з'явилося перше повне видання Біблії слов'янською мовою — т. зв. Острозька Біблія. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, протегував різноманітним українським православним інституціям.<br />Польсько-козацький збройна конфлікт 1625 р.<br />Після Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернуло»<br />до України. Однак, відігравши вирішальну роль у здобутті в ній Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, дані запоролжцями напередодні війни Сигізмундом III, виконані не були. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис.козаків, а решті негайно повернутися під владу своїх панів і старост. Крім того козакам не було виплачено обіцяних за участь у війні грошей.<br />У 1621 та 1622 р. козаки зверталися до Сиґізмунда III з петиціями, де зобов'язувалися не нападити на турецькі володіння і Крим, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти їхні давні вольності, збільшити реєстр, збільшити і своєчасно виплачувані платню. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії й узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків й вирішила приборкати її силою.<br />Замість Жмайла новим гетьманом обрали поміркованого Михайла Дорошенка, який в листопада 1625 р. підписав із Конєдпольським Куруківську угоду.<br />За цим договором, усі учасники повстання отримували амністію. Кількість реєстрового козацтва збільшувалася з 3 до 6 тис. осіб, із яких 1 тисяча повинна була перебувати на Запорозькій Січі й не пускати туди втікачів із панських масткій. На Січі з 1628 р. формувалось нереєстрове козацтво, незалежне від польського уряду, яке обирало власного гетьмана. Реєстровці в майбутньому неодноразово приєднувалися до повстанців.<br />Повстання Івана Сулими 1635 р.<br />Прагнучи приборкати Запорозьку Січ. сейм Речі Посполитої в лютому 1635р. ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля». У липні 1635 р. спорудження Кодацької фортеці. Запорожці розуміли, яку небезпеку становить для їх існування Кодаку, що блокував рух утікачів на Січ і рейди козаків у верхів'я Дніпра. Гетьман нереєстрового козацтва Іван Сулима разом із січовою старшиною вирішив знищити фортецю. Близько середини серпіня 1635 р. вночі загін козаків, очолюваний Сулимою, захопив Кодак і знищив залогу коронного війська. Після цього Сулима спробував підняти селян і міщан на повстання. Однак владі вдалося придушити його в самому зародку. Польські війська оточили Кодак, а загін реєстровців, який проник до фортеці, захопив Сулиму і видав владі. Ватажка повстанців відправили до Варшави, де й стратили.<br />Козацьке повстання 1637-1638 рр. Прийняття «Ординації Війська Запорозького».<br />Новим великим виступом стало національно-визвольне повстання, 1637-1638рр., очолюване Павлом Бутом (Павлюком), Яковом Острянином (Остряиицею) і Дмитром Гунею. Поштовхом до початку повстяння стала проведена наприкінці квітня 1637р. польним гетьманом Миколою Потоцьким «чистка» козацтва, унаслідок якої в реєстрі залишилися лише ті, за кого ручалися місцеві старости.<br />У травні повстанці зазнали невдачі під Лубнами. На початку вересня 1638 р. польний гетьман М. Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», ухвалену сеймом у березні 1638 р. Вона скасовувала «на вічні часи всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися в нагороду за послуги, надані нашим предкам, і яких нині (вони) позбавляються внаслідок бунту. Реєстр становив 6 тис. козаків. <br />Незважаючи на те, що козацькі повстання 20 30-х рр. XVII ст. завершилися поразкою, вони мали важливе значення для розгортання; національно-визвольної боротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист православ'я, проти польського панування на українських землях. Повстання сприяли накопичченню досвіду боротьби, у його свідомості вкорінювалося розуміння необхідності боротьби за національне визволення.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:26:39 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=468#p468 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=467#p467 <p>79. Великий степ, Кримський ханат і Запорізька Січ (XV-XVI ст.)<br /> У VIII ст. у наші степи з Північного Кавказу прийшли хозари, розширивши територію своєї держави - Хозарського каганату, яку у X ст. зруйнував київський князь Святослав Ігорович. Степами України у IX ст. вийшли в Дунайську долину мадярські племена з Уралу. Через ці степи у середині XIII ст. пройшли орди хана Батия.<br />Наші степи були також зоною постійних міграцій кочових племен. Нам відомо, що за часів Київської Русі тут з'являлися тюркські племена печенігів, тюрків, половців, татар. Міграція чужоземців по наших степах або їх тут перебування не сприяли заселенню степової частини України і призвели до утворення своєрідної зони відчуження, яка у XV ст. отримала назву &quot;Дикого Поля&quot;, а в сучасній науковій літературі - &quot;Великого степового кордону України&quot;. Південний край цієї зони проходив по Причорноморських степах.<br /> Невелика частина тюркських племен (5-6 знатних родів), які були у складі війська хана Батия, поселилася в XIII ст. в Криму, перейшла на осілий спосіб життя&quot; отримавши назву кримських татар. Внаслідок розпаду у середині XV ст. Золотої Орди в Криму виникло Кримське ханство.<br /> Зона Великого кордону на цей час включала південні регіони сучасних Черкаської та Вінницької областей, повністю Кіровоградську, Дніпропетровську, Миколаївську і Херсонську та частково Одеську й Запорізьку області.<br /> На території Великого степового кордону України величезні, казкові природні багатства Дикого Поля приваблювали як татар, так і українців. Тут були сприятливі умови для скотарства, тому татари з півдня заглиблювалися на територію кордону із стадами овець, великої рогатої худоби та табунами коней. А з півночі - українці займалися різними промислами: ловили рибу, збирали мед, полювали і т.ін.<br /> У ХV-ХVІ ст. виникає - нова верства українського суспільства – козацтво.<br />Українське козацтво - визначне явище в історії. <br />Перші згадки про козаків у писемних джерелах датовані 80-90 рр. ХVст. Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозькі Січ.<br />Початок 3.С., дала козацька фортеця, зведена у 50-х р. XVст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д.Вишневецьким.<br />У 1593 р. запорожці заснували другу Січ на Дніпровому острові Базавлук,.<br />трохи південніше Томаківки.<br />З 1580-х рр.. починає вживатися термін «січові козаки». Вони вважати себе самостійною вїйськово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою.<br />Умовами прийому на Січ були: знання тогочасної української мови, праволавна<br />віра, вміння володіти зброєю. <br />Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі і татарські міста. Визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич.<br />Українські козаки створили струнку військову організацію, яка проіснувала до XVIII ст.. Полки ділилися на сотні, сотні - на курені. Усе козацьке військо очолював гетьман, а запорожців – кошовий отаман.<br />За подіями в Україні наприкінці XVI ст. пов’язані козацькі війни під приводом Криштофора Косинського (1591-1593рр), та С. Наливайка (1594-1596рр.) <br />Аналіз воєнних конфліктів на Великому кордоні другої половини XVI ст. свідчить, що це були конфлікти між українським козацтвом і Кримським ханством. Ця держава була народжена Великим кордоном і існувала за його законами. Турецький протекторат для Кримського ханства був формальністю. Керівництво Османської імперії було зацікавлене в існуванні цього передового форпосту мусульманства на кордоні з християнським світом і готове було піти на будь-які поступки, аби його зберегти. <br />З іншого боку, польський уряд був зацікавлений в існуванні українського козацтва, яке було єдиною воєнною силою на Великому кордоні, здатною протистояти Кримському ханству. Це було необхідно, але недостатньо. Незважаючи на великий вплив козацтва на процеси, що відбувалися на Великому кордоні, воно не мало єдиної організаційної структури, не було визнане збройними силами Польщі, за виключенням невеликого підрозділу реєстрових козаків, і тому поступалося в мобілізаційній та бойовій готовності перед татарським військом, яке було збройними силами Кримського ханства.<br />У структурі Великого кордону як системи для її сталості, розвитку і досконалості не вистачало важливого компоненту - державного утворення на його північному боці, яке б було альтернативою Кримському ханству і яке б перетворило українське козацтво на свої збройні сили. Умови реалій вимагали створення державного утворення, яке було б передовим форпостом християнства на Великому кордоні України. І таке державне утворення виникло на території нинішнього нашого міста і області у 80-х роках XVI ст. під назвою Війська Запорозького або Запорозької Січі, при цьому небезпечні умови Великого кордону стали гарантом її існування і незалежності.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:26:17 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=467#p467 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=466#p466 <p>78. Українські землі в складі Великого князівства Литовського та Польського королівства (1349-1569 рр.).<br /> Литовське князівство виникло в XIII ст. Набираючи потужності, воно скористалося ослабленням сусідніх земель, передусім українсько-білоруських, й почало збільшувати за їхній рахунок власні території. Першим надбанням Литви на українських землях стала Волинь. Потім упродовж одного-двох десятиліть під контроль Вільна — столиці Литовського князівства — перейшли також Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Поділля. Приєднання цих земель перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу, яка мала назву: Велике князівство Литовське. Особливості тієї держави дали історикам підстави називати її Литовсько-Руською. Адже підкорення литовськими князями руських земель відбувалося в основному мирно. Здійснювалося воно здебільшого на взаємовигідних умовах: великий князь литовський зобов'язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори. Литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Русинські бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювалися їхні родові землі. Культура русів, які становили 90 % населення держави, справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців та білорусів військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. являло собою своєрідну федерацію земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а з литовської — Гедиміновичів. Свідченням наступництва державних традицій Київської Русі за литовського правління є князювання нащадків Ольгерда в Києві. Княжіння Володимира Ольгердовича в Києві датують із 1363 р. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на русинських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. Він організував кілька походів на південь проти кочових орд. Унаслідок успішних воєнних операцій князя ординців було витіснено до узбережжя Чорного та Азовського морів. Це сприяло піднесенню занепалої за часів монголо-татарського лихоліття Київщини. Зміни в Литовсько-Руській державі сталися з приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольгердовича, який зайняв пропольську позицію. 1385 р. у містечку Крево Ягайло уклав Кревську унію, що передбачала долучення до польської Корони земель Великого князівства Литовського й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. Наступного року було укладено династичний шлюб між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Відтоді у Великому князівстві Литовському набирав сили польський вплив.Із ним розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Політика литовського князя Вітовта, спрямована на ліквідацію уділів, завдала удару українській державності, позаяк саме удільні князівства втілювали державницьку ідею на землях Русі-України, що перебували у складі Великого князівства Литовського. По смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердовича. Він почав здійснювати політику, спрямовану на здобуття Великим князівством Литовським незалежності, спираючися насамперед на українських і білоруських православних феодалів. У відповідь Польща розпочала воєнні дії. Усунення Свидригайла від влади 1432 р. обурило прихильників князя. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею. Так було утворено Українсько-білоруську державу, до складу якої ввійшли Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Східне Поділля, Смоленщина, Вітебщина та Полоцька земля.Проте ще близько 100 років представники української аристократії чинили опір зазіханням литовських можновладців-католиків та Польщі. Олелько Володимирович (1441—1454) та його син Семен Олелькович (1455—1470 Окрім Київщини, Переяславщини та Брацлавщини, володіння Олельковичів поширилися на Чернігово-Сіверську землю. Чимало було зроблено для обороноздатності Київської землі, зокрема поновлено укріплення порубіжних замків — Любеча, Остра, Канева, Черкас, Звенигорода тощо. Розгорнулися роботи з реставрації київських храмів: церкви Спаса на Берестові, Успенського собору Печерського монастиря. Семен Олелькович сприяв діяльності вченого гуртка при Софійському соборі. Одначе зміцнення українських князівств суперечило політиці Литви й Польщі. Саме тому відновлені князівства знову було ліквідовано.Отже, невдалі спроби української шляхти зберегти українську державність спричинилися до втрати нею значення провідної верстви українського суспільства. Аби протидіяти зазіханням сусідніх держав та боронити свою окремішність, українці мусили знайти іншу опору. Та нова сила вже формувалася на степовому порубіжжі. І звалася вона козацтвом.Українські землі в складі Речі Посполитої в другій половині XVI ст.Поразки у Лівонській війні з Росією підштовхнули уряд Литви до остаточного об'єднання з Польщею. На спільному сеймі представників обох держав у місті Любліні 1 липня 1569 р. було проголошено унію. За її умовами Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ Посполиту.Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. Українському народові загрожувало повне національне знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували українських селян. Польський закон дозволяв феодалам карати селянина навіть смертю. Люблінська унія зробила Україну відкритою для впливу Заходу. Прагнення українців вижити і продовжити подальший поступ зумовило піднесення релігійної, національної, економічної, збройної боротьби.<br />Литовські великі князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян узаконювали державні акти — Литовські статути 1529, 1566,&#160; За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались.Поступово розбудовуються міста, які стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.). У той же час міста втрачають український характер. Міста-фортеці іноді ставали центрами володінь магнатів. У XIV—XVII ст. магдебурзьке право одержали Львів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Луцьк, Чернігів та інші міста.Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. та посилення гніту формують національну свідомість українського народу, ведуть до його національного пробудження.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:25:58 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=466#p466 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=465#p465 <p>77. Галицько-Волинська держава.<br />У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян.Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини. існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.). влада&#160; бояр в Галицькому князівстві була дуже велика. бояри одержували земельні володіння за службу князю. Волинська знать залежала від щедрості князя, і тому була більше віддана йому. Саме через це волинські князі, а не галицькі, змогли об'єднати обидва князівства в єдину державу.Після смерті останнього Ростиславича в 1199 р. Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були незадоволені силою та свавіллям галицьких бояр, зайняв Галич. Він об'єднав Галицьке і Волинське князівства. У своїй об'єднаній державі князю довелося вести досить рішучу боротьбу з галицьким боярством, яке виступало проти посилення княжої влади. У 1203 р. Роман Мстиславич захопив Київ і прийняв титул великого князя. Роман княжив усього шість років (1199-1205 рр.).II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав і Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича. у 1221 р.,і князем став Мстислав Удатний. У 1228 р. Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королю. Данило Романович.III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. IV&#160; етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво. Від неї відходили окремі землі.На початку XIV ст. син Лева Даниловича король Юрій I Львович відновив єдність Галицько-Волинської держави, зосередивши в своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами. Він переніс столицю з Холма до Володимира.V етап (1323-1349 рр.) - занепад. останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. Відразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської Держави втрутились іноземці У 1352 р. між ними було укладено мирну угоду, згідно з якою Польща зберігала права на Галичину, а Литва - на Волинь. Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:25:27 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=465#p465 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=464#p464 <p>76. Київська Русь: державність, суспільство, культура.<br /> Норманісти Хозарська гіпотеза, <br /> До утворення Давньоруської держави у схід. слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань, VI – VIII ст. – період еволюції союзів слов’янських племен у протидержавні утворення – племінні князівства, серед яких виділяються об’єднання дулібів і полян. Аварська навала помітно ослабила дулібів, що піднесло полян. Значною подією у процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування міста Києва. Внаслідок цього у VIII – середині IX ст. у середньому Подніпров’ї сформувалося державне об’єднання – Руська земля. Від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір<br /> Київська Русь досягла значної могутності на середину IX ст. – часи князювання Аскольда, якого чимало дослідників уважають останнім представником династії Кия на київському престолі.<br />&#160; &#160; Надзвичайно важливе суспільно-політичне і культурне значення мала перша спроба хрещення Русі і утворення метрополії в Києві. Однак ці поступальні кроки були перервані проязичницькими елементами, спираючись на які у Києві утверджується нова династія Рюриковичів. Візантія розриває укладені з Руссю попередні торгівельні угоди і на якийсь час зупиняє її зовнішньополітичну експансію.<br /> Внутрішня політика нових володарів Київської держави (Олега, Ігоря, Ольги, Святослава) спрямовувалась на поширення влади Київського князя на більшість східнослов’янських племен. Не припинялась при цьому зовнішньополітична діяльність Русі (походи Олега, Ігоря на Візантію, дипломатичні кроки Ольги та ін.).<br /> Найвищої воєнної могутності Русь досягає за часів Святослава, який одержав блискучі воєнні перемоги у Волзькій Болгарії, Хазарії, Болгарії (на Балканах), Візантії, печенізьких степах.<br /> Широка програма реформ, що мала зміцнити давньоруську державу після недалекоглядної політики Святослава, почала здійснюватись при Володимирі Великому (980-1015).<br /> Військова реформа полягає у ліквідації “племінних” військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. <br /> Релігійні реформи 988 р. остаточно утвердили християнство як державну релігію у Київській Русі.<br />&#160; &#160; Володимир запровадив нове зведення законів усного звичаєвого права, названого літописцем “Уставом земляним”, який надалі ліг в основу “Правди Ярослава” (1016 р.).<br /> Свого найвищого розвитку Київська Русь досягла за часів Ярослава – мудрого (1015-1054). Зріс її міжнародний авторитет, про що свідчать шлюбні зв’язки княжої родини з володарями багатьох держав Європи (Візантія, Німеччина, Франція, Угорщина, Польща, Норвегія тощо.).<br /> Значну увагу Ярослав приділяв безпеці кордонів держави. У 1030-31 рр. він у союзі з Мстиславом відвоював Червенські землі (Перемишль, Червень, Белз та ін. міста). Піклувався про безпеку південних рубежів Русі (“змійові вали” з укріпленими фортецями). Тільки вздовж Росі було збудовано 13 міст і фортець на лівому березі, зокрема це Корсунь, Торческ, Юр’єв (Ярослав).<br /> 1036 р. Ярослав розгромив печенігів. Запровадив принцип сеньйорату – в престолонаслідуванні (влада найстаршого в роді).<br /> Значні досягнення були у духовному житті.<br /> Князювання Володимира і Ярослава утворили цілісну епоху в розвитку Русі, яка характеризувалась припиненням далеких і виснажливих походів і прагненням до внутрішньої консолідації Київської держави, яка стала однією з наймогутніших у тогочасній Європі.<br /> Отже, визначальними рисами періоду кінця X-середини XI ст. були: завершення формування, території держави, перенесення уваги князівської влади з проблем завоювання земель на проблему їх освоєння на втримання під контролем, злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади, заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним, активна реформаторська діяльність великих князів, запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства, поява кодифікованого права, ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.<br /> Після смерті Ярослава (1054 р.) починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає монархію федеративну.<br /> 1068 р. поразка руських військ на р. Альті від половців.<br /> 1072 р. у Вишгороді прийнято загально-руський кодекс юридичних норм “Правду Ярославичів”.<br /> Протягом 1073 – 1093 р. Ярославичі по черзі сідали у великокняже крісло:<br /> 1073 – 1076 рр. – Святослав, 1076 – 1078 рр. – Ізяслав, 1078 – 1093 рр. – Всеволод. Всі спроби княжих з’їздів (1097, 1100, 1101 і 1107 рр.) заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею.<br /> Остання спроба відновити колишню велич Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125 рр.). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність (розробка знаменитого “Уставу” – своєрідного доповнення до “Руської Правди”), подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання &#190; території Русі тимчасово стабілізували становище держави.<br /> Після смерті Володимира його сину Мстиславу (1125 – 1132 рр.) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. У цю добу роздробленість набула рис стійкої, прогресуючої тенденції. Так, якщо у XII ст. утворилося 15 князівств (земель) то на поч. XIII ст. їх кількість сягала вже 50.<br /> Причини феодальної роздробленості:<br />Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.<br />Зростання великого феодального землеволодіння.<br />Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.<br />Зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.<br />Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.). Лише половці у період від 1055 до 1236 р. здійснили 12 великих нападів на Русь. <br /> Політичній устрій Київської Русі.<br /> Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління<br /> Етапи становлення державності:<br />- дружинна форма;<br />- централізована монархія;<br />- федеративна монархія.<br />Соціально – економічний розвиток.<br /> За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство у східних слов’ян. Становлення феодальних відносин в Давньоруській державі відбувалося у загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньоріальних (вотчинних).<br /> У XII – XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі з одного боку ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники, з іншого активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Це:<br />Смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, відносно вільні.<br />Закупи – люди, що перебували у кабалі у феодала.<br />Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом ряд (договір) і визнавали свою залежність від нього.<br />Челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, передавали у спадщину.<br />Холопи – люди, які перебували у повній власності феодала.<br /> За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство.<br /> Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина і Закарпаття стали тією територіальною основою. На якій склалася і розвивалася українська народність. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва “Україна”, якою пізніше, з XVII ст., стали позначати етнічну територію українського народу.<br /> Фінальним рубежем києворуського періоду історії були 40-ві роки XIII ст. Монголо – татарська навала завдала Русі, що посідала одне із чільних місць у загальноєвропейському історичному розвої середньовіччя, непоправної шкоди.</p> mybb@mybb.ru (Dusi) Thu, 19 Jun 2014 02:24:58 +0400 http://dusi.4bb.ru/viewtopic.php?pid=464#p464